Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Буллет-парк 📚 - Українською

Читати книгу - "Буллет-парк"

289
0
25.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Буллет-парк" автора Джон Чівер. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 72 73 74 ... 86
Перейти на сторінку:
це акваланг, чиї томи Вірджінії Вульф? Хто сховав том «Фанні Хілл» у серванті з посудом? Хто грав на цитрі, хто спав у колисці, і хто була ота жінка, що пофарбувала червоною емаллю кігті лап, на яких стоїть ванна? Що саме почувала вона в ту хвилину?

Ось ми й приїхали. Діти з собакою біжать на пляж, а ми з дружиною вносимо речі, й нам здається, що ми блукаємо в темряві життів незнайомих нам людей. Чиї це шкіряні бриджі? Хто забризкав чорнилом (а може, й кров'ю) килим? Хто розбив вікно у кладовці? Хто та людина, що залишила в спальні шафу з книжками: «Щастя шлюбу», «Ілюстрований довідник щасливого статевого життя в шлюбі», «Право на сексуальне блаженство» та «Довідник статевого щастя для одружених»? Але за вікнами чути шум моря; від його прибою аж колишеться берег, на якому стоїть будинок, і ритмічні звуки проникають через штукатурку й дерев'яні стіни. Нарешті всі ми йдемо на узбережжя — для того сюди й приїхали!

А будинок на скелі, що ми його найняли (у ньому вже світяться наші лампи), добряче засів у нашій свідомості зі своєю самобутністю. Інколи йдеш через ліс до річки з вудкою в руках, наступиш на дику м'яту ногою, і запах, що його тоді відчуєш, здається найважливішим за цілий день. Або тиняєшся по Палатинському горбі в Римі, тобі остобісіли всі ці руїни та й саме життя, і ось раптом з палацу Септімія Севера вилітає сова, і тоді й прожитий день, і все місто з його шумом і грюкотом набирають якогось сенсу. Або лежиш улітку, й червоний відблиск твоєї сигарети вихоплює з темряви плече, груди й стегно, — оту вісь, навколо якої крутяться всі твої помисли. Такі образи жевріють, наче вуглинки найкращих наших почувань, і, потрапивши на море, нам відразу ж починає здаватися, що ми можемо роздути їх у справжню пожежу. Коли стемніє, ми змішуємо коктейль, відсилаємо дітей спати й починаємо любощі в чужій просторій кімнаті, яка дуже тхне милом — здається, вжито всіх засобів, щоб вигнати власників з їхнього будинку і заволодіти їхнім місцем. Але посеред ночі двері тераси шумно розчиняються, хоч вітру, здається, й немає, і моя дружина говорить у півсні: «Боже, і чого вони повернулися? Чого повернулись? Що вони тут забули?»

Найкраще мені запам'ятався будинок, що його ми наймали у Броудмері. Ми приїхали туди, як завжди, ще завидна. Це був великий білий будинок, він стояв над обривом, вікнами на південь, і зразу ж біля нього хвилювалось море. Я взяв ключі в сусідки, що приїхала сюди з Півдня і жила в будиночку поруч, відімкнув двері до передпокою з різьбленими сходами. Здавалось, Грінвуди, власники будинку, виїхали звідси тільки сьогодні, лише за якусь хвилину до нашого приїзду. У вазах були квіти, у попільницях валялися недокурки, на столі брудний посуд. Ми занесли чемодани і відіслали дітей на берег. Я стояв у вітальні, чекаючи дружину. В будинку ніби й досі чулися шум і лайка, що супроводили поспішний від'їзд подружжя Грінвудів. Я відчував, як вони неохоче від'їхали і як їм жаль було здавати в оренду свій будинок. В кімнаті ніша з вікном, що виходила на море, але в сутінках все здавалося тьмяним і якимсь пригніченим. Я увімкнув світло, лампочка ледь блимала, і я подумав, що містер Грінвуд був, мабуть, дуже скупий. Та його присутність я відчував аж надто сильно. На книжковій полиці стояв невеликий приз яхт-клубу, що його він одержав, мабуть, років із десять тому. Книжки переважно з серії, що її видає «Літературна гільдія». Я взяв з полиці біографію королеви Вікторії, але книга була нерозрізана,— її, мабуть, ніхто не читав. За книгою стояла порожня пляшка з-під віскі. Меблі були гарні й ще зовсім нові, та я в цій кімнаті почував себе не гаразд. В кутку стояло піаніно, і я взяв кілька акордів, щоб узнати, чи воно справне (виявилось несправне), а потім підняв деку, щоб оглянути механізм. Всередині було кілька нотних аркушів і ще дві порожні пляшки з-під віскі. Чому він не прибрав цих пляшок, як ми робимо всі? Може, пив потайки? Чи не тому й кімната така занедбана? Він, мабуть, умів відкорковувати пляшку зовсім нечутно, більш того, навчився так наливати склянку, щоб у пляшці не булькало.

Зайшла моя дружина з порожнім чемоданом, і я його відніс на верхній поверх. Тут було чисто й затишно. Все стояло на своєму місці, і ця охайність, на відміну од вітальні, створювала атмосферу серйозності й чесності. Я подумав, що попередній господар багато часу проводив саме тут.

Починало темніти, і ми разом з дружиною й дітьми пішли до моря. Довга біла лінія прибою, наче безконечна дорога, тяглася вздовж узбережжя так далеко, як тільки можна було бачити. Ми стояли з дружиною, міцно обнявшися,— бо хіба ж всі ми не приїжджаємо до моря як закохані: і чарівна жінка в купальнику для вагітних зі своїм вродливим чоловіком, і вже немолоде подружжя, що хоче вилікувати тут свою подагру, і стиляги з дівчатами, для яких море і його безмежна далечінь ніби обіцяють, що для них ось-ось настане пора ідеального й легковажного кохання. Коли зовсім стемніло і вже треба було лягати, я розповів своєму меншому синові казку. Він спав у тихій кімнаті, що виходила вікнами на схід, де на морській косі стояв маяк, і його світло падало просто у вікно. Потім я помітив щось у кутку на плінтусі, мені здалося, що це нитка чи павутина. Я нахилився й побачив, що то хтось написав маленькими літерами: «Мій тато — пацюк, бридкий пацюк». Я поцілував сина, сказав йому на добраніч, і пішов спати.

В неділю була чудова погода. Прокинувшись, я почував себе прекрасно, але, гуляючи перед сніданком, відкрив ще одне сховище пляшок з-під віскі — за шовковицею. І знову відчув огиду, ледве не відчай. Я вже не міг позбутися думки: а хто ж справді був отой містер Грінвуд? Мені здавалось, що в нього було якесь велике горе. Навіть ладен був сходити в село й розпитати, але мені здалося, що це буде негарно.

Того ж дня, трохи пізніше, я знайшов у шухляді буфета його фотографію. Скло рамки було розбите. Він у формі майора військово-повітряних сил, обличчя довге й романтичне. Він мені сподобався, як сподобався перед цим отой приз яхт-клубу. Але ні спортивний трофей, ні фото не могли пробачити таку занедбаність будинку. Все мені тут не подобалось,

1 ... 72 73 74 ... 86
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Буллет-парк», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Буллет-парк"