Читати книгу - "У давній давнині були створіння, Кіяш Монсеф"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Що трапиться, якщо дракон не прийме жодної вашої ставки? — запитала я.
— Тоді ніяких торгів, — сказала Джейн. — І ми продовжимо шукати потрібного покупця.
— Індекс, — промовила я. — Уся справа в Індексі.
Тепер розсміявся бородань, але цього разу це був марний невеселий сміх.
— Здається, що ви знаєте про нас досить багато, — промовив невисокий чоловік.
— Уся справа в пошуку потрібного покупця, — сказала Джейн.
— Вона, звісно, права, — промовив невисокий чоловік. — Індекс — це щасливий побічний ефект нашої плідної праці. А не її мета.
— Ми чоловіки й жінки честі, — промовив чоловік із бородою.
Я помітила, що він ні на кого не дивився, коли промовляв це.
Невисокий чоловік якусь мить дивився на свого супутника, а потім узяв пінцетом інший клаптик паперу й закинув його під накривку.
— Люсент, — промовив він.
Пуф!
— Ц-ц-ц, — невдоволено цокнув бородань.
— Що це за кумедні слова? — запитала я Джейн.
— Кодові імена, — сказала Джейн. — Ставки анонімні, щоби все було справедливо.
— Зефір, — промовив невисокий чоловік.
Ще один клаптик. Ще один клубок диму.
На столі залишився останній клаптик паперу. Старші перезирнулися, і невисокий чоловік поклав пінцет.
— Що ти робиш?
Невисокий чоловік подивився на Джейн. Його веселий настрій і терпіння кудись зникли. В очах була справжня, холодна темрява. Зітхнувши, він знову взяв пінцет.
— Каравал, — сказав він.
І знову черкання сірника.
Потім дим.
У кімнаті запанувала довга тиша.
— Дракон нікого не обрав, — сказала я. — І що тепер буде?
Ніхто не відповів. Чоловік із бородою нервово засовався у своєму кріслі й відмовлявся дивитися мені в очі.
— Можливо, — сказав низький чоловік, — твоїй подрузі пора піти.
Джейн переводила погляд з одного обличчя на інше:
— Ні, — сказала вона. — Боже, чорт забирай, ні!
— Не треба влаштовувати нам сцену, — сказала тітка Клара.
— Твоя тітка права, — сказав бородань. — Що менше сказано, то краще.
— Було приємно познайомитися з вами, міс Дастані, — промовив невисокий чоловік.
Я відчула, як хтось тягне за мій стілець. Це був один із тих крижистих мовчазних чолов’яг, що стояли в тіні.
— Ні, — різко промовила Джейн, і здоровань застиг. — Вона залишається. Я хочу, щоб вона почула це. Я хочу, щоб вона побачила.
Усі мовчали. Чоловік з бородою поглянув через стіл на тітку Клару.
— Не дивись на мене, — сказала вона. — Не я її виховувала.
— Що відбувається? — звернулася я до Джейн. — Що тільки-но трапилося?
— Трапилося те, — промовила Джейн крізь зціплені зуби, — що вони забирають гроші. Дракон не визначився, тому вони збираються взяти найвищу ціну.
— Зачекайте, — промовила я. — А якщо буде ще одна ставка?
Усі втупилися в мене.
— І чия це ставка? — запитав бородань.
Я поглянула на нього і промовила:
— Моя.
Він приголомшено відступив назад:
— Ти гірканка! — заявив він. — Ти не можеш робити ставки!
— Хто так сказав? — запитала я.
— Вона має таке ж право, як і будь-хто інший, — сказала Джейн. — Я сама прийму ставку.
Перш ніж хтось встиг заперечити, Джейн витягла з кишені короткий ніж, схопила мою руку і зробила на пальці поріз. Відтак зітерла серветкою краплину крові і склала її.
— Скільки? — запитала вона. — Швидше! Скільки за єдинорога?
— Е-е-е… — Я намагалася пригадати, скільки грошей у мене з собою. — П’ятдесят баксів?
— Прийнято, — промовила Джейн з тріумфом. — Маржан Дастані пропонує п’ятдесят доларів за єдинорога.
Потім вона просунула серветку в чайник.
— А мені не дадуть кодове ім’я? — запитала я.
— Скалка в дупі, — промовила тітка Клара.
Потім ми спостерігали.
У кімнаті несподівано стало тихо, настільки тихо, що я почула, як серветка впала на дно чайника. І якщо б я напружила слух, то була майже впевнена, що могла почути щось іще, як щось граційне й елегантне пересувається і шкребетться всередині залізного чайника.
А потім тиша. Ні черкання сірника. Ні диму.
— У нас є переможець, — сказав нарешті чоловік з бородою, і в його голосі чулося невдоволення.
Знову запала ніякова тиша.
— То він мій? — запитала я.
— Так визначив дракон, — відповіла тітка Клара.
— У такому разі я хочу, щоб його звільнили, — заявила я. — Негайно.
Ніхто не озвався.
— Дракон не завжди має рацію, — сказав невисокий чоловік.
— Люди честі, — промовила Джейн.
— Чотири мільярди доларів вирішать більшість наших проблем, — сказав бородань, звертаючись саме до Джейн. — Тепер ти повинна негайно випровадити міс Дастані.
— Але… Я виграла, — промовила я. — Хіба ні?
Коли я ще це говорила, то відчула, як двоє плечистих чоловіків підходять до мене з-за спини.
— Не чіпайте її, — сказала Джейн, стукаючи долонею по столу. Вона підвелася настільки різко, що крісло буквально вилетіло з-під неї. — Я знала, що ви збираєтесь це зробити.
— Облиш, Джейн, люба, — промовиа тітка Клара. — Це ж не вперше.
— Цього разу все по-іншому, — відповіла Джейн.
Старші за столом від сорому наче оніміли, проте їхні очі сказали все. Присуд було ухвалено, і тепер жодні слова не могли його похитнути. Я відчула безсилля й нудоту.
Розлючена Джейн схопила мене за руку й потягнула за собою.
— Забираймося звідси, — прогарчала вона.
— Феллси у великій халепі, Маржан, — сказала Джейн. — І то вже дуже давно. Індекс. Він більше не працює. Наші дані нікудишні.
— Зниклі тварини.
— Ми намагалися закрити всі прогалини в системі, але… ми втратили… багато, — сказала вона.
Вона йшла по траві поруч з автівкою, що привезла мене сюди. Водій сидів за кермом, і двигун працював, але Джейн не була готова сідати в неї.
— Вони найгірші, — промовила вона, хитаючи головою. — Ніхто не хоче чинити правильно, коли це важливо. Вони боягузи. ВИ ВСІ БОЯГУЗИ!
Її лють була прекрасна й обнадійлива. З такою злістю можна все було б змінити.
— Що нам робити? — запитала я, сповнена надії й готовності
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «У давній давнині були створіння, Кіяш Монсеф», після закриття браузера.