Читати книгу - "Ігри Немезиди, Джеймс С. А. Корі"

— Так, командире! — потвердив один з охоронців, коли інший узяв Наомі за лікоть. Першим її поривом було вчинити опір, лишитися на місці... але навіщо? Зціпивши зуби, аж вони їй заболіли, відшовхнулася в напрямі ліфта.

— Ще одне, — сказав Марко, й вона обернулася, подумавши, що то він до неї, ще щось їй сказати. Але ні, не до неї. — Як замикатимете її, допевніться, щоб там транслювалися вісті. Сьогодні ж усе зміниться. То не дозволимо ж ми їй це пропустити, ’ге ж?

Розділ двадцять другий. Еймос

О  цій годині всі репортажі кричали про масивний астероїд, що впав на Північну Африку. «Оксфордський Центр у Рабаті — це за п’ятсот кілометрів на захід від місця події — оцінює силу удару в вісім цілих і сімдесят п’ять сотих за шкалою Ріхтера».

Еймос якраз і так і сяк крутився, намагаючись зручніш умоститися в своєму крісельці. Ох і некомфортна ж була ця меблинка. Була колись балабуха протопластикового легкого «сала», яке одна машина на фабриці замісила, а друга схопила-скрутила й виплюнула, бо ж не їй у такому неоковирному жужмі сидіти. Спершу він припус­тив, що таким його інженери спеціально й задумали-задизайнили, аби вкрай незручно було зловмисникам таке хапати й когось ним бити. Чи не тому й до підлоги намертво прикрутили. Тож і доводилося йому, бідоласі, що п’ять хвилин, майже не усвідомлюючи того, упиратися п’ятами в текстурований бетон і відкидатися назад, на спинку. Під натиском його тіла воно, крісельце, хоч і вигиналося трохи, але зручнішим від того ніяк не ставало. Коли ж він перестав із ним боротися, воно радесенько знов застрибнуло назад, в облюбовану свою форму.

«...небачене, відколи був вибухнув Кракатау. Це завдало тяжкого удару по повітряному сполученню, позаяк хмари пилу й уламків створюють велику загрозу цивільним та комерційним рейсам. По докладніший аналіз ситуації, що склалася на поверхні, звертаємось до пані Ківрін Альтгуссер у Дакар. Ківрін?»

Екран стрибнув до смаглявої жінки в хіджабі піщаного кольору. Лизнувши губи, вона кивнула головою і заговорила.

— Ударна хвиля накрила Дакар лише якусь годину тому, й місцева влада намагається оцінити масштаб руйнувань. Особисто я пересвідчилась: місто спустошене. Надходять повідомлення, що багато, багато чого з місцевої забудови не витримало першого удару. Енергетична мережа також колапсувала. Шпиталі й центри невідкладної медичної допомоги переповнені. Наразі, поки я це кажу, відбувається евакуація з веж Ельхашаб, і спеціалісти побоюються, що північна вежа може зруйнуватися. Небо... небо над містом...

Еймос зробив іще одну спробу відкинутися на спинку крісла, зітхнув і встав на рівні ноги. Почекальня була порожня, за винятком його та старої жінки в далекому кутку, яка знай кашляла в зігнутий лікоть. Простором це місце не вирізнялося. Вікна дивились на нецікаві двісті метрів Північної Кароліни — геть голі: від вхідних дверей буцегарні й до воріт огородженого периметру. Два ряди колючої протиураганної огорожі закривали доступ до бетонної двоповерхової стіни. В кожному її кутку видніли снайперські гнізда: цівки автоматичної зброї тюремної охорони вкрай успішно уподібнювалися стовбурам дерев. Саме приміщення було низьке: єдиний його поверх немовби виростав із землі, зате в ньому вміщувалися всі кабінети адміністрації та ще й масивний вхід для всякого обслуговування. Чи не все, що тут відбувалося, діялося під землею. Було то достеменно таке місце, куди Еймос категорично сподівався ніколи й нізащо не потрапити.

Добре, що по закінченню візиту він одразу й забереться звідси.

«Найважливіше з інших новин — це заклик по допомогу від конвою, що супроводжує прем’єр-міністра Марса. Напад виявився справжнім. Зграя неідентифікованих кораблів...»

Позад нього розчахнулись двері до адміністративної частини. На порозі забовванів чолов’яга чи то зліплений докупи центнер м’язів; центнер мав обличчя, а на ньому виписалася несосвітенна нудьга.

— Кларк!

— Я тут! — обізвалась закашляна бабця, підхоплюючись на ноги. — Я Кларк!

— Проходьте, мем.

Еймос почухав потилицю і знов задивився на тюремне подвір’я. Бюлетень новин і далі захлинався схвильованими повідомленнями про лайняні події у світі. Він би й більше вділив останнім подіям уваги, коли б не перебирав задвірками свого мозку варіантів утечі звідси, якщо його схоплять і сюди запроторять, і що коли й згинути отут-о приведеться, намагаючись ушитися з цієї тюряги. Одначе з тих уривків, що він їх усе ж таки схопив, у нього склалося враження, начебто сьогодні воістину репортерський день.

— Бертон!

Лельом-полельом підійшов. Той великий хлоп перевірив дані його термінала.

— То це ви Бертон?

— Сьогодні наче я.

— Пройдіть осюди, сер.

Тюремник завів його до меншої кімнати, де знов були такі самісінькі прикручені до підлоги пластикові крісельця. Та була й відмінність: солідний стіл, неабищо вам.

— То що у вас? Візит?

— Ага, — відповів Еймос. — Побачитися з Кларіссою Мао.

Хлоп-центнер глипнув на нього з-під брів.

— Тут у нас немає імен.

Еймос розкрив свій ручний термінал.

— Побачення з номером 42-82-4131.

— Дякую. Ви повинні здати всі особисті речі, включно з будь-якими продуктами харчування та напоями, а ще ваш ручний термінал і будь-які предмети одягу, що містять понад сім грамів металу. Жодних замків-блискавок, супінаторів — нічого такого. Поки ви перебуваєте в межах в’язниці, ваші громадянські права обмежуються відповідно до положень кодексу Ґормана. На ваш запит вам буде надано копію кодексу. Чи бажаєте ви, щоб вам надали таку копію?

— Та не переймайтеся.

— Перепрошую, сер. Скажіть «так» або «ні».

— Ні.

— Дякую, сер. Під час перебування на території в’язниці ви маєте виконувати вказівки будь-якого охоронця або тюремного чиновника без вагань і запитань. Так ліпше для вашої ж безпеки. У разі вашої відмови охоронці й в’язничні чиновники мають повноваження вдатися до будь-яких засобів, котрі вони визнають за потрібне, аби забезпечити вашу безпеку й безпеку інших. Ви це розумієте і погоджуєтеся?

— Авжеж, — відказав Еймос. — Чом би й ні.

Хлоп-центнер посунув свій ручний термінал по стільниці, й Еймос, тицьнувши туди пучкою великого пальця, зачекав, поки зафіксується відбиток. Невеличкий бічний індикатор спалахнув зеленим вогником, і великий хлоп забрав його — разом з Еймосовим терміналом та взуттям. Запропоновані відвідувачеві капці були з паперу й клею.

— Ласкаво просимо до Ями! — сказав хлоп-центнер, уперше за час розмови усміхнувшись.

***

Ліфт був сплавом сталі й титану, а заяскравий