Читати книгу - "Пісня дібров, Павло Сергійович Дерев'янко"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Запливли під дошки пристані. Северин сунув клунок у вільну руку Павича і перекинувся. Гнат мимоволі відзначив, що тіло Чорнововка втратило колишню міць.
— Сидіть тут, — Северин дістав зі своїх речей кілька відмичок. — Чекайте на сигнал.
Гулькнув до дверей, і майже одразу почувся тихий свист. Сіроманці хутко заскочили до відчиненого будинку. Северин звільнив Павича, і той негайно перекотився з вовчої спини на підлогу, притулив до обличчя мокру мотанку та радісно всміхнувся.
— А ти швидкий, — зауважив Бойко.
— Було відчинено, — відповів Северин. — Сьогодні нам щастить.
У холі з комином нещодавно прибирали: вікна вимиті, фіранки чисті, збиті подушки на софах без жодної порошинки.
— Доведеться підтримувати лад, — Ярема викрутив очну пов'язку, почепив на голову і заходився збирати облізле хутро. — Надворі все змиє дощем, але тут мусимо ховатися безслідно.
Всюди панував затишок: від дощатих стін приємно пахло старою деревиною, усюди виднілися різьблені меблі, оленячі роги, східні килимки, порцелянові статуетки, книжки з золотим тисненням на корінцях. Гнат казився від самої думки про те, скільки людей гнуло спини, аби викопати посеред лісу озеро, скільки часу і дукачів змарнували, аби парочка якихось товстосумів приїздила сюди раз на кілька місяців... пожерти й поспати!
— Вогнища бракує, — Яровий тоскно глянув на вичищений комин.
— Випивки бракує, — буркнув Гнат. — І зігріває швидше, і не димить.
— Зате перин не бракує. Спочивайте, браття, я повартую до світанку, — оголосив Северин і нагадав: — Вогонь не запалюйте, до вікон не наближайтесь.
Під наскрізь промоклим Савкою, який розглядався довкола з великою цікавістю, розплилася невеличка калюжа. Павича гуртом роздягнули, на що він охопив себе руками і зацокотів зубами.
— Так, нам усім холодно, — відповів Еней. — За мною, брате.
Підхопивши клуночок, він повів Савку на другий поверх. Штовхнув якісь двері навмання — покої з широчезним ліжком. Як тільки його сюди допхали?
— Спочатку витрися насухо, — характерник навмання дістав із шафи якусь ковдру і сунув Павичеві.
Поки Гнат зубами розв'язував мокрі вузли і розвішував речі сушитися, Савка абияк обтерся, пострибав на ліжку, занурився обличчям в рожеву подушку і проголосив:
— Спатоньки!
— Добраніч.
Ох, яка ж м'якенька перина! Савка, не випускаючи з руки безформної ганчірки, на яку перетворилася мотанка, сопів у першому сні. Злива стукотіла по даху. Повіки налилися приємною вагою, Гнат глибоко вдихнув...
І почув ледь чутний знайомий запах. Упізнав — її улюблені парфуми. Мабуть, тут вона спала з чоловіком, а Кривденко не міняв меблювання.
Згадалося, як подарував такі само парфуми Уляні. Як сумно вона дивилася на них і питала, навіщо це в господарстві... Уляно, серце моє! Як тобі ведеться? Чи ти здорова, чи щаслива? Як там наш Остапчик?
Сон як збрило. Гнат покрутився, встав і рушив на пошуки простих відповідей.
На другому поверсі випивки не знайшлося — навіть у можливих сховках за картинами — і він спустився вниз. На софі спав Ярема, абияк загорнутий у величезну шкуру бурого ведмедя. Посмуговані шрамами груди розмірено рухалися, а від потужного звуку, що при цьому виривався з могутньої горлянки, трусилася борода.
— Гарний, як спить, коли лицем до стінки лежить, — буркнув Бойко і поглянув за вікно. — Його хропіння на тому березі почують.
Спалахи громовиць вихоплювали з пітьми озеро, що кипіло зливою, наче величезний казан з окропом.
— Сподіваюся, що блискавка не підсмалить цю хатку.
— Чого блукаєш? — обернувся Северин. — Ясновельможний не дає спати?
— Погуляти надумав.
— Коли ти вже тут, Енею, підкажи-но, який сьогодні день?
Щезник крутив між пальцями смарагда, якого зняв із мертвого Темуджина.
— Середа... Була середа, але вже запівніч. Тобто настав четвер.
— Дякую. Щось я заплутався.
— Поспи гарненько, і в довбешці проясніє, — порадив Гнат, і пішов далі.
Випивки не було ані на першому поверсі з невеличкою кухнею, ані в льосі з довгими рядами порожніх полиць. їжі теж не виявилося — натомість знайшлася колекція штучних дерев'яних фруктів, інкрустованих сріблом. Чому всі багатії такі притрушені, подумав Еней із досадою. Розчарований безплідними пошуками, він повернувся до покоїв, безцеремонно посунув Савку, який розкинувся по всьому ліжку, і заснув, не зважаючи на запах парфумів, що вперто будив тіні минулих спогадів.
Уранці злива перетворилася на сіру мжичку. Гнат прокинувся з важкою головою, що миттю зіпсувало йому настрій: він же не пив, якого дідька? На додачу розвішані речі досі були сирі, тож довелося загорнутися в ковдру.
Савка в чому мати народила крутився на кухні поруч Яреми, що викладав на стіл усі принесені харчі.
— Небагато, — кисло зауважив Бойко.
— І тобі доброго ранку, — шляхтич, наче первісний воїн, убрався у ту саму ведмежу шкуру. — Щезник пішов нагору спочивати. Пильнуй із боку пристані на випадок гостей, я тебе потім зміню.
Гнат поплентався чергувати. Небо потроху розвиднювалося, але ранок був безрадісний. Над озером плив туман.
— Тримай, — Ярема приніс пару смужок в'яленого м'яса та шматочок сала.
— Оце все?
— Невідомо, скільки нам тут стирчати, а в льосі ні крихти.
— І що далі? — спитав Гнат похмуро. — Як доїмо всі припаси, то почнемо нидіти з пустими кендюхами? Чи коржиків із лайна напечемо?
— Смачного, Енею, — Малюк вийшов.
Ковток міцного, беззастережно, зробив би цей ранок кращим. Але міцного не було.
Гнат, поглядаючи на озеро, взявся жувати м'ясо. За кілька хвилин причалапав Савка: в одній руці мотанка, в іншій — надкусаний шматок сала.
— Ти прикрився б, — кинув Гнат.
Павич захихотів, приклав мотанку до вуха, і заявив:
— Мама каже привіт.
—
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Пісня дібров, Павло Сергійович Дерев'янко», після закриття браузера.