Читати книгу - "Пісня дібров, Павло Сергійович Дерев'янко"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
У вухо тицьнулася солом'яна фігурка з вологими стрічками замість обличчя. Характерник кілька секунд вдавав, що слухає, після чого розвів руками:
— Ніц не чутно.
Савка знову захихотів, всівся на підлогу, а потім поповз навкарачки до комину, сунув туди голову і нерозбірливо зашепотів. Варганове посмертне прохання наглядати за Павичем Бойко сприйняв за особисте доручення, тому взяв скаліченого характерника під опіку. Це було складно: він нікому не зізнавався, але Гнат боявся химерного брата.
Боявся, відколи побачив його у возі біля кордону Смарагдової Орди, визволеного з лап ренегатів Вільної Зграї. Морок, що заволодів свідомістю життєрадісного балакучого Павича, вселяв у Гната жах. У нічних кошмарах йому приходили не скривавлені лиця, не посічені тіла, а заслинені губи і пошрамована голова. Він боявся такої долі. А що, як старий Савка досі сидить у темних глибинах свідомості, плаче, волає, неспроможний більше керувати власним тілом? Зрідка здавалося, ніби той бранець позирає на нього, благає про допомогу... Але Павич кліпав, і знову дивився незбагненним своїм поглядом.
Туман розтанув. Зрідка на березі біля сторожки вбачався рух, але човни ніхто не чіпав. Гнат нудився, допоки його не змінив Яровий. Характерник перевірив речі, що й досі були вогкими, і пішов шукати чтива, де його спіткало нове розчарування: книги виявилися латиною, польською, французькою, німецькою чи англійською. Жодною з мов він не володів. Відчуваючи дедалі більше ненависті до власників оселі, Гнат пішов спати. Бодай клята спрага не мучила!
Минув день, затим другий. Денна спека нагрівала будинок, і сіроманці, не в змозі навіть прочинити вікна, по черзі рятувалися у прохолодному льосі; вночі будинок вистигав, і на світанку всі куталися в ковдри, бо комин також був під забороною. Аби вбити час, вони теревенили. Згадували Варгана, рахували, на скільки діб вистачить скромних припасів їжі, міркували, коли варто чекати Кривденка.
Гнат діставав варгана і подовгу вдивлявся в нього, роздумуючи, де зараз може бути Пилип. Мандрує по тому боці? Лежить, прикутий ланцюгами прокляття? Сидить коло райської брами чи печеться на пекельній пательні? Бойко відкидав усі ці можливості: їхнє посмертя — тут і зараз, далі — тільки небуття.
Після Варганової загибелі йому здавалося, ніби невеликий білий шрам на грудях кровить. Гнат проводив долонею, але на ній лишалися тільки краплі поту. Хотів спитати в інших, проте передумав звірятися тим, хто не схотів зрозуміти його пияцтва.
Тягнувся новий день. Знуджений чатуванням Еней зітхнув, глянув на Савку, який грався на підлозі з мотанкою, перевів погляд на воду... До острівця повільно сунув навантажений човен.
— Пливуть! Пливуть, випердки! — крикнув він, ледь не перекинувши стільця. — Четверо!
— Випердки, — Савка порснув сміхом. — Випердки!
Ярема, найкремезніший, мав сховатися в льосі, Северин на першому поверсі, Гнат і Савка — на другому.
— Павичу, за мною.
Рипучими сходами назустріч уже спускався Чорнововк.
— Приберіть речі!
Гнат насолоджувався метушнею — затягнуте очікування остогидло.
Савка йшов слідом. Хутко перевірили кімнати: лахи заховані, ліжка застелені, нічого підозрілого. Вони сховалися в гардеробі найменшого покою.
— Тепер стій тихо, зрозумів? — сказав Бойко. — Вороги не мають побачити або почути нас.
— Хованки.
— Так, граємось у хованки.
Якщо їх викриють, доведеться вбивати. Якщо агенти не повернуться, на березі збагнуть, що в будинку щось трапилося. Якщо Кривденко поїде геть, то вполювати його без своїх людей у Таємній Варті буде дуже непросто.
Голосно хряснули вхідні двері.
— Занось обережно!
Савка заплющив очі і притиснув до обличчя мотанку, Гнат прислухався: двоє піднялися нагору, рушили до кімнати з найбільшим ліжком. Розмовляють тихо, щось розставляють. Невдовзі східці зарипіли — спустилися. Гнат видихнув, стер із лоба краплини поту. Савка ледве похитувався з боку на бік, не розплющуючи очей.
Кілька довгих хвилин по тому вхідні двері затраснули і запала тиша. Гнат про всяк випадок почекав, після чого розкрив дверцята шафи. Павич подався слідом.
У покоях виявилося, що ліжко осипали свіжими трояндовими пелюстками, а на столиках виставили ароматні кольорові свічки.
— Таємна варта? Таємні покоївки! — розреготався Еней і пішов на перший поверх.
Хол прикрашали числені свічки і червоні троянди, комин був готовий до розпалу, а з боку кухні чулося зосереджене чавкання.
— От скотиняки, — обурився Гнат.
— Випердки, — підтакнув Савка.
Прикрашений пишним букетом стіл був заставлений усілякими наїдками, фруктами, ягодами і солодощами, поруч сусідили пляшки з рожевим вином і кілька видовжених кришталевих фужерів. Гостинними жестами Ярема і Северин запросили приєднатися до трапези.
— Шкода, що їхніх мармиз не видко було, — говорив Бойко, поглинаючи хрусткі булочки. — Пішли у Таємну Варту вітчизну захищати, а натомість отаману застеляють!
Від нетамованого сміху крихти віялом летіли на інших.
— Ми теж пішли вітчизну захищати, — відповів шляхтич, — а тепер збираємося вбити головного розвідника країни у розпал війни... Життя бентежне.
Северин щохвилини визирав перевірити, чи не пливе на зміну інший човен, але все було тихо.
— Як діємо? — спитав Яровий. — На вході візьмемо, чи почекаємо у засідці і заскочимо, так би мовити, in fragrante delicto?
Гната бісили всі ці репліки мовами, яких він не розумів, тож він підхопив величезний кавалок білого сиру з дивним запахом і запхався.
— Ми власними щелепами нищимо всі передумови гарячого вечора, — відповів Чорнововк. — Тому на...
Із мерзотним звуком Гнат вививергнув ледь прожований сир, скривився, приклався до пляшки вина. Випив з третину, після чого перевів дух.
— Сир із пліснявою, — він гідливо висолопив язика і потрусив головою. — Ці виродки жеруть сир із пліснявою! Кляті збоченці...
— Випердки.
Гнат приклався ще, поки мерзотний смак у роті не зник, запропонував пляшку іншим. Відмовилися.
— Наче Варган у вас вселився! А він такого не заповідав, — Бойко зробив новий ковток і відчув, як призабута спрага прокидається. — У інших Звір вимагає крові, а в мене — випивки. Хоча це не випивка,
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Пісня дібров, Павло Сергійович Дерев'янко», після закриття браузера.