Читати книгу - "Пісня дібров, Павло Сергійович Дерев'янко"

— Це знане анжуйське вино. Хочеш дізнатися вартість однієї пляшки? — запропонував Ярема.

— Ні.

Надвечір до сторожки прибув караван. Місця під стріхою всім не вистачило, і новоприбулі заходилися ставити намети. Хтось розсідлав коней, хтось розвів багаття і взявся куховарити вечерю, а на плесо ковзнув човен. Яскравий ліхтарик на носі вихоплював дві постаті — чоловічу і жіночу.

Юхим веслував неспішно та вправно. Майя розглядалася, проводила кінчиками пальців по воді, на її вустах квітла усмішка. Нарешті, думав Юхим, нарешті вони відпочинуть лише вдвох — облишать всі справи, забудуть про війну і віддадуться одне одному, як уже давно мріяли.

— Тобі сподобається. Обіцяю.

Якщо все буде гаразд, він даруватиме їй нове місце щороку.

— Не сумніваюся, — вона примружила очі. — Коли ти придбав цей будинок?

— Нещодавно.

Хизуючись, Юхим стрибнув із човна просто на причал, прикрутив линву морським вузлом, зняв ліхтаря і галантно подав Майї руку.

— Нас чекають? — Вона дивилася на темні вікна з цікавістю.

— Хіба що усамітнення і спокій, — він прочинив двері і вклонився, пропускаючи даму вперед.

...З провалля його висмикнула холодна вода, що залила рота. Юхим інстинктивно смикнувся і збагнув, що тіло сповили скручені простирадла. Поруч гуготів розпалений комин, і він лежав мало не впритул до полум'я. Юхим відвернувся і розгледів три постаті, що височіли над ним.

Гнат присів перед полоненим навпочіпки і хруснув кісточками пальців. Пропустив замах на Темуджина, пропустив битву за столицю... Та цього він не пропустить.

— Погляньте-но, хто завітав до нас! Юхим Красне Сонечко власною гнилою персоною!

— Випердок, — Савка сидів спиною до полоненого і грався з мотанкою, відкидаючи нею вигадливі тіні.

Кривденко зіщулився від болю в забитій потилиці і обвів зібрання уважним поглядом.

— За годину тут будуть мої люди, — мовив твердо.

— Не свисти, — Еней протягнув лезо ножа до вогню. — Твої люди сидітимуть на тому березі і оберігатимуть нашу зустріч, розважаючись плітками про спіднє твоєї лярви.

— Ми дуже довго чекали цього рандеву, — пробасив Ярема, погладжуючи бороду. — Не варто починати з недолугої брехні.

— Вгадаєш, хто ми? — додав Северин.

— Характерники, які прийшли за помстою, — відповів Юхим. — Де Майя?

— Лежить і бачить сни.

Чорнововк махнув рукою на кут вітальні, де вони скрутили непритомну дівку. Гаряча смаглянка кримської крові, недарма Кривденко так на неї слинить.

— Не чіпайте її, — Юхим спробував ковтнути, але натомість закашлявся: близький комин випивав його вологу. — Я прийму долю, яку ви приготували для мене, але Майю не займайте.

— Не займати? Що ти ляпнув, падло?

Гнат копнув Юхима по ребрах і тицьнув оголену руку розпеченим лезом. Кривденко скрикнув, Бойко хотів піддати ще, але Малюк зупинив його.

— Дозволь, братику. Спочатку — розмова.

Гнат сплюнув у комин, але відступив.

— Ярема Яровий на прізвисько Циклоп, — долаючи біль, Юхим зіщулився. — Тепер зрозуміло, як ви знайшли цей сховок, і чому твою мармизу перестали малювати на плакатах найрозшукуваніших злочинців. Невже ти вважаєш, що моєю смертю можна купити відродження Ордену? Брат задурив тобі голову.

Вважає себе найрозумнішим, навіть коли лежить зв'язаним біля ніг трьох чоловіків із ножами наголо, подумав Гнат.

— Яке тобі діло до моєї голови, Юхиме? — посміхнувся Ярема. — Переживай за власну. Жити тобі лишилося недовго, і все, що ти ладен обрати...

— Знаю цю промову, Циклопе, можеш не декламувати, — Юхим кашлянув. — Розповім, що забажаєте. Лише Майю не чіпайте.

— Її доля залежить від твоїх відповідей, — сказав Северин. Молодець, подумав Гнат, одразу натиснув, куди треба.

— Покажіть мені, що вона досі жива.

— А прутня тобі не показати? — скипів Бойко.

— Ти не ставиш умови, Юхиме, — відказав Ярема. — Даю слово, що Майя жива, ба більше — вона лежить у цій кімнаті. Непритомна.

Кривденко кілька секунд мовчав, жував губи, роздумуючи, а потім заплющив очі. Зморшки на його лобі зникли.

— Питайте.

Першим спитав Чорнововк:

— Хто, крім тебе й Симеона, стояв за знищенням Ордену?

— Чоловік, що зве себе Рахманом.

Шляхтич кивнув.

— Той, що зі спотвореним обличчям?

— Отже, ви зустрічалися. Так, у нього розбита очниця, але око якимось чином збереглося. Бридке видовище.

— Як ти знайшов його? — провадив Северин.

— Це він знайшов мене, — Кривденко знову закашлявся. — Запропонував ідею, як позбутися Сірого Ордену. Я вирішив, що він агент Орди чи іншої держави, зацікавленої у знекровлені гетьманату, тому витратив немало часу на розслідування. З'ясувалося, що Рахман — самостійний гравець, чорнокнижник, схиблений на знищенні сіроманців. Ненадійний партнер, але саме такого не вистачало, аби ми з Симеоном перейшли від балаканини до діла. Рахман був примарним союзником, який приходив і зникав за бажанням...

— А мій брат? — перебив Яровий.

— Інструмент. Яків хотів виграти вибори, я допоміг. Потім він жалкував про своє рішення. За часи його гетьманства у нас виникло чимало розбіжностей, та історія з Орденом, напевно, стала найбільшою у тій копиці. Нині Яків зріс на силі і прагне мене позбутися. Напрочуд вдало його плани поєдналися з вашою помстою!

— Де шукати цього Рахмана?

— Пошукайте в рідному місті, — вишкірився Юхим. — Я перестав слідкувати за Рахманом від початку війни, але певен, що він досі вештається Будою. У нього власні рахунки з Сірим Орденом.

Характерники здивовано перезирнулися: після масакри Буда перетворилася на мертве місто, куди не заходили навіть собаки.

— Шварц?

— А най чорти його деруть! Скажений пес той Шварц! Зірвався з ланцюга. З гуртом божевільних фанатиків може швендяти будь-де. Йому байдуже до війни, байдуже до всього на світі, єдине бажання Отто — винищити вас.