Читати книгу - "Полум'яна 3, Маїра Цибуліна"

- Мені дуже шкода, Шарлотто, - місис Стокмі стиснула плече дівчини, намагаючись ту втішити, вважаючи, що її агресія - це лише прикриття через страшну втрату. - Я дуже співчуваю твоїй втраті.

- Я не потребую жалю. Тим паче жалю від такої непоказної й убогої особи! - Вона відсторонилася від тієї з такою гидливістю в погляді, ніби та могла заразити її своєю сірістю чи ще якимись болячками, чи вошами. – Це тебе треба пожаліти, а не мене. - Дружина її дядечка була приголомшена тими словами, які промовила така чарівна дівчина зі своїх миленьких вуст. Її дуже поранили вони, вона не очікувала почути таке від неї. - Така дивовижна красуня, як я, неодмінно знайду собі заможного чоловіка-аристократа з високим титулом, шанованого у вищому суспільстві, і він мене забере з цієї халупи до свого замку. Я не проведу залишок своїх днів, підмітаючи підлогу в будинку чоловіка-конюха чи фермера. Волочити таке убоге існування, заточивши себе в сірість і в зневіру - це не для мене! Я народжена для більшого! Моє місце у палаці серед знаті та розкоші!

Вона присіла на краєчок невеликого ліжка, змірявши його своїм презирливим і оцінювальним поглядом, виявивши тому честь, щоб на ньому сиділа така великосвітська леді.

- І тут я спатиму, та ще з цією кусючою блохою?! - заголосила Шарлотта, по чиїх щоках знову почали котитися сльози. – Я цього не винесу! - Вона змахнула своєю зніженою ручкою, яка впала їй на лоб, закотив красиво очі та надувши при цьому примхливо свої рожеві, маленькі губки у формі серця. – Якби мене бачили зараз усі мої заздрісники – уявляю, як вони б потішалися наді мною! А як сміялися б матері всіх знедолених мною кавалерів, кажучи «так і треба цій химерній і примхливій красуні»!

- Так тобі й треба, Лотті! - фиркнула Анет, потішаючись над старшою сестрою. - Тепер тобі доведеться вибирати нареченого серед цих диких варварів та неотесаних дикунів. Ось буде смішно спостерігати за цим! Чарівна і прекрасна леді Шарлотта краде з-під носа місцевих дівчат найшанованішого і найзавиднішого нареченого, - конюха та чистильника стайні за сумісництвом!

- Нізащо! Ці смердючі мужики не отримають за дружину таку чарівну англійську квітку, якою я є!

- У цій ситуації чи тобі вибирати, сестрице! Якщо не місцевий фермер чи конюх, то місце старої діви тобі приготоване долею.

- Краще постарію в старих дівках, ніж ощасливити якогось чистильника стайні.

- Ще не факт, що для нього було б щастям мати великосвітську леді, яка навіть не знає, що порвані шкарпетки треба штопати, а не вкидати у вогонь.

- Дуже смішно, Нетті! Ще подивимося, як ти заспіваєш, коли настане час і тобі вибирати серед сільських мужиків собі чоловіка. Ось тоді і я вдосталь посміюся над тобою! Годуватимеш свині та пастимеш овець разом зі своїм люблячим чоловіком!

Таке прекрасне обличчя спотворилося ненавистю і злістю, від чого стало сірим і вкрилося червоними плямами, що зробило її менш привабливою та красивою. Вона вибухнула настільки жахливим сміхом, що шибки у вікнах почали брязкотіти від її вереску.

- Ти коли сердишся - робишся потворною і непоказною, як сама Дороті. Ні, навіть ще гірше. Ти стаєш ще страшнішою за неї. А куди уже бути страшнішою, ніж вона, бідолашка!

- Ах ти, маленька п'явка, вош смердюча! - Шарлотту так образило порівняння зі страшною дружиною дядечка Гаврилія, що вона накинулася на сестру, вчепившись тій у її волосся. - Я тобі всі твої патли повисмикую! Жодний шановний чистильник конюшень не спокуситься на тебе після цього! Ти так і залишишся тягти своє злиденне існування, подаючи те й се бабці Аврорі та дядечку Гаврилію, як це робить ця страшна і худа Дора!

Місис Стокмі молодша кинулася втихомирювати дівчину, що розбушувалася, намагаючись відчепити її ручки від волосся молодшої дівчинки, поки та справді не позбавила бідолаху єдиного скарбу, що робило її більш-менш привабливою в очах навколишніх. Така добра і покірна душа, яка вірить, що всі люди – добрі, вважала, що така негарна поведінка молодої леді викликана гіркою втратою та тривалою, виснажливою дорогою, а не її зіпсованістю, пихатістю та егоїзмом.

- Дівчатка, дівчатка! - заголосила Аврора, стиснувши долоні в такому жесті, спрямованому на молитву Господу Богу Всевишньому, замість того, щоб допомогти своїй невістці в такій складній справі, як заспокоєння юної міс. - Милі леді! Що за неугодна поведінка для молодих панянок, на зразок вас. Це неприйнятно так поводитися і висловлюватися.