Читати книгу - "Інфеністи 5: Без каяття, Арія Вест"

Дивне відчуття закралось в душу Анни. Щось враз змусило її поволі озирнутись і… нарешті віч-на-віч зіткнутись із тією особою, що стояла позаду.

Шок миттю відобразився на обличчі Уеллінг.

Перед нею стояла Марта Айвазіс!

― Ну, привіт-привіт, ― протягнула та, криво всміхаючись і складаючи руки на грудях.

Натомість Анна зреагувала надто сухо:

― Ти ― всього лиш ілюзія. Мені ніколи, ― відрубала вона й вирішила пройти повз Айвазіс, аби продовжувати підйом на гору.

Марта озирнулась їй вслід, змахнувши руками:

― Як же так? Не знайдеш хвильки, аби побалакати із старою подругою?

Анна, пройшовши кілька кроків по вогкій землі угору, зупинилась. По ній було помітно, що вона от-от розізлиться.

Дівчина повернулась і випалила:

― Яка я тобі в біса подруга?

― Ну-у, ― розвела руками Марта, ― ми довший час ворогували, адже у нас були різні цілі… я намагалась віддати тебе Зевсові, а потім він убив мене. Тепер ти на моєму місці. Гадаю, ми могли б подружитись.

Анна просто розсміялась.

― Я не збираюсь витрачати на тебе час, ― кинула вона й знову рушила вгору.

Марта ішла за нею. Анна розуміла це, навіть не озираючись. Декілька хвилин Айвазіс мовчала, а Уеллінг за той час намагалась зрозуміти, навіщо магія ілюзорного світу послала їй привида цієї стерви.

― Ти служиш йому, ― роздався тоді голос Марти позаду. ― Ти робиш це, бо в тебе немає вибору. Чи… ― голос Айвазіс неочікувано набув підозрілих ноток, а Анна, почувши неладне, зупинилась. Марті це тільки й треба було. ― Чи, все-таки, є?

― Послухай, я не збираюсь балакати із тобою! ― випалила Анна. ― Зникни!

― А-а-а-а-а, ― всміхнувшись, протягнула Марта противним стервозним голосом. ― То ти знову все контролюєш, чи не так, Анно Уеллінг?

Анна різко розвернулась і швидкою ходою почала лізти нагору, дивлячись собі під ноги, адже на шляху було надто багато коренів та каміння, які могли стати причиною чергового падіння.

― Що ж ти замислила, га, спасителько всього світу? ― неочікувано почулось зверху.

Анна різко підняла очі. Як тільки ця стерва обігнала її і опинилась там?!

Вирішивши проігнорувати Айвазіс, Анна пройшла мимо. Через якийсь час вона нарешті вибралася на вершину, таким чином опинившись у кількох метрах від місця, де ще недавно розводили багаття Джуліан, Адам і Лета.

Більше того, дівчина вийшла із лісу якраз в ту мить, як Адам і Джуліан вже проходили по канатному мосту, що з’явився над розколом, вслід за Летою, яка, схоже, його і відкрила.

Анна застигла, ховаючись за стовбуром дерева і уважно спостерігаючи за трійцею.

В ту ж мить просто поруч із нею прозвучав мерзотний шепіт Марти:

― Он як, то Хантер не в курсі. І Адам. Ти ба, режисер таки об’явився. Я так і знала.

Анна повернула голову до Марти, пропалюючи її пронизливим поглядом.

― Іще слово і…

― Ну, чому така агресія?! ― замахала руками Айвазіс. ― Я не збираюсь тобі шкодити! Більше того, мене ж тут і немає зовсім! А ти… ти зовсім одна! Що б ти там не замислила, тобі потрібна компаньйонка…

Уеллінг різко підійшла впритул до Марти, та тоді Айвазіс проговорила солодким голосом, скорчивши співчутливу гримасу:

― Я знаю, що ти замислила, Анно Уеллінг. Однак… ти упевнена, що справишся? Аби зробити це, тобі доведеться відкинути усе і всіх на задній план… я знаю, ти перфектно управляла своїми емоціями і болем усе своє життя, однак… ти уже не та, Анно, ― говорячи це, Марта обводила Анну проникливим поглядом стервозних зелених очей. Уеллінг хотіла просто зараз вдарити її, абощо, тільки б та заткнулась! Та водночас розуміла, що усе, що вона говорить… ― Ти прекрасно розумієш, що я кажу правду. Адже тепер, коли у твоєму житті з’явились такі дорогі люди, як Ребекка, Хантер… Адам, ― його ім’я вона промовила із особливою інтонацією. ― Ти ні за що не зможеш повністю відкинути емоції, навіть тепер, коли ти посланець, і можеш зробити це, клацнувши пальцями.

Анна буквально кілька секунд пропалювала Марту лютим поглядом. А тоді, навіть не користуючись надприродною швидкістю, нанесла неймовірно чіткий удар ногою, розсікаючи привид Марти на ледь помітний димок.

Щойно дівчина це зробила, кулаки її стиснулись до неможливості. Здавалось, у той момент вона здатна одним лиш поглядом спепелити будь-кого, хто з’явиться на її шляху.

Та факт був в тому, що привид Марти Айвазіс бачив її наскрізь.

А тому зненацька кулаки дівчини розслабились, а обличчя, наповнившись тотальним відчаєм, застигло так на хвилину, після чого із очей покотилися сльози…