Читати книгу - "Я його Ляля, Маїра Цибуліна"

 Несподівано ожив мобільний. Я від цього навіть здригнулася. Хто мені може дзвонити? Адже у мене новий номер і ніхто його ще не знає.

- Алло. Лялю, це ти? - почувся в трубці знайомий чоловічий голос.

- А ви хто? - запитала я.                                              

- Єва, це Адам тебе турбує! - розсміявся "голос".

- Женя, це ти?

- Звичайно я. Або у тебе є ще знайомий з таким ім'ям? Я починаю вже ревнувати.

- Нема чого, не хвилюйся. Ти один Адам в моєму житті. Поки що, - додала я.

- Твоя відповідь мене заспокоїла. А ось остання репліка - не дуже.

- А звідки у тебе номер мого мобільного? - перевела я швидко розмова на іншу тему.

- Твоя мама продиктувала. Ти ж мені дала свій домашній, ну і я подзвонив. Відповіла твоя маман, я їй представився ...  ... Женею.

- І тільки? - недовірливо запитала я.

- Ну, ще ляпнув, що я - твій хлопець.

- Що?! - обурилася я. - Це ж неправда. Навіщо ти збрехав?

- Просто мені б хотілося, щоб це було правдою.

Я замовкла. Ось так новина! Сам Женя Карасенко хоче бути моїм бойфрендом. Здуріти!

- Алло, Лялю, ти ще там?

- Якісь перешкоди. Ти щось сказав? Я не розчула, - швиденько придумала я, адже в цю секунду я не була готова до того, щоб стати його дівчиною, про що мріяла останні дев’ять місяців. А ось зараз, коли випав такий шанс, я злякалася і сама відмовилася від свого щастя. Адже у мене на цей момент вже був хлопець. Адже це не правильно - мати більше, ніж одного хлопця за раз. І особливо нечесно стосовно чоловічої статі. Адже вони теж живі. І їм буде боляче дізнатися, що дівчина їх дурить. Це Муся може таке робити. Але не я. Завжди вважала її дії не красивими. Не можна дурити голову бідним, закоханим хлопцям.

- Кажу, давай зараз зустрінемося, якщо ти нічим не зайнята, - почула я відповідь Жені.

- Добре. А де?

- Ти зараз де знаходишся? Я за тобою заїду.

І не встигла я продиктувати адресу місця, де я перебуваю, як під’їжджає до мене Женіна машина, зупиняється і звідти виходить він.

- Як ти так швидко сюди добрався, та ще в час-пік?

- Сюрприз! - вигукнув він на всю вулицю.

- Ти що вмієш переміщуватися в просторі зі швидкістю світла, так?

- Все набагато простіше. Я просто був недалеко, ось за тим поворотом. Сідай в машину.

- Женя, мені потрібна твоя допомога, - сказала я, зручно розмістившись на передньому сидінні.

- Якщо це в моїх силах, зроблю тоді все, що попросиш.                                                    

- Як ти думаєш, від чого міг би бути ось цей ключик? - задала я питання, простягаючи йому річ.                                                   

Він покрутив ключиком в руці і повідомив, що від камери схову.

- А де саме?

- Бачиш, тут дрібними літерами видно назву центрального вокзалу, а нижче номер камери.

- Поїхали туди негайно! - скомандувала я.                                              

- Це так важливо, що потрібно прямо зараз туди їхати? Я-то думав, ми сходимо в кіно або ще куди-небудь.

- Так, це справа честі і життя.

На вокзалі народу було так багато, що ми ледве протиснулись до кабінок. Все-таки літо. Час відпусток. Люди з валізами юрмилися всюди: і біля кас, і біля туалетів; лавки в залах очікування були всі зайняті, навіть у камер зберігання зібралася не маленька кількість людей. Я, пропхавшись крізь цю облогу, вставила ключик в потрібну мені камеру і, ось диво, дверцята відкрилися. Там я знайшла великий паперовий пакет, запечатаний міцно, тому що я з першого разу не змогла його відкрити.

- Ну, як знайшла потрібну камеру? - запитав Женя, коли я сіла в машину.

- Навіть вміст в ній виявила. Допоможи мені розпакувати цей пакет.

Женя миттю відкрив його. Там я знайшла касету і кухонний ніж в герметичному, прозорому, поліетиленовому пакетику. На ньому ще збереглися плями крові.

- О, Боже! - відсахнулася я від вмісту пакета. - Який жах! Касета! Хіба їх зараз випускають?! - здивувалася я, побачивши такий рідкісний раритет.

- Закривавлений ніж! Лялю, ти серйозно попала! - злякано повідомив мені Женя. - Ця річ - доказ чиєїсь причетності до вбивства. І вбивця буде, напевно, тебе шукати і що він зробить з тобою, коли знайде ... я навіть боюся про це думати.

Почувши такий невеселий прогноз моїх останніх днів на Землі, я з жахом усвідомила, скільки корисних справ і речей я ще не встигла зробити.

- Женя, я не з лякливих і мене не так-то просто залякати. Потрібно знайти вбивцю раніше, ніж він знайде мене.

- І як ти збираєшся це зробити, якщо ти навіть не знаєш імені вбивці, тим більше як він виглядає.

- Женя, ти просто мене ще не знаєш. Я з дитинства мріяла стати полковником поліції і розплутувати всілякі такі злочини. Моє життєве покликання - ловити злочинців і садити їх за ґрати! - з гордістю і гідністю повідомила я. – А твоє хіба не таке саме?!