Читати книгу - "Берегиня Серця Атлантиди, Аврора Лав"

Я лише завмерла, вдивляючись у його очі. У його словах була логіка, але від самої думки, що мені доведеться прикинутися його коханою, мене трясло.

***

Я сиділа в лазареті, поряд із ліжком, на якому мирно лежав мій коханий. Йти у свою порожню кімнату зовсім не хотілося, та й будинок Евана давно був відданий біженцям. Зараз там мешкали три багатодітні сім’ї. Тісно, але безпечно. Поки що. Тож я залишалася тут, у лікарняному крилі, поруч із ним. Моторошно, але краще бути поряд, навіть якщо він досі перебував у непритомності.

Я вдивлялася в бліде, порцелянове обличчя свого вампіра, і тоненькі струмки солоних сліз повільно стікали по моїх щоках.

— Який же ти гарний… Такий спокійний… Хоробрий… Сильний… Ще трохи, і ти наберешся сил, і прокинешся… — шепотіла я сиплим голосом, перебираючи пальцями чорне волосся свого чоловіка.

«Але мене не буде поруч…»

Судомний схлип вирвався з моїх грудей. Усе тіло тремтіло, пробите нервовим болем. Я затиснула рот рукою, намагаючись стримати хрипкі стогони, що погрожували перетворитися на справжню істерику.

Я довго думала над словами Аелара. Вибір був простий: залишитися тут, поруч із коханням усього мого життя, і прожити разом із ним відведений нам час або скористатися примарною надією на порятунок усього людства і сутінкового світу.

«Як же складно зробити правильний вибір…»

Я билася в німій істериці, поки, знесилена, не поклала голову на його кам’яні груди. Він не подавав жодних ознак життя, але я відчувала всередині нього енергію, силу. Він обов’язково прокинеться. Але це станеться нескоро.

Мені було боляче. Бо в глибині душі я вже зробила свій вибір. Я вибрала не себе. Як би мені не хотілося знехтувати всім, побути егоїсткою, але співчуття до всього живого й невинного душило мене.

Цілу ніч я просиділа, затамувавши в собі образу й злість на недосконалість і несправедливість світу. А на світанку зібрала залишки сміливості й зрозуміла, що далі тягнути не можна.

— Я повинна піти… Я знаю, ти зрозумієш мене… і підтримаєш… Я так люблю тебе. Більше за життя. Ти моє світло, ти робиш мене сильнішою. Але… я просто не зможу з тобою попрощатися. Я злякаюся. Передумаю. Ти і є моє життя! Пробач мені за те, що я залишаю тебе, — шепотіла я слова прощання.

Сльози застилали мені очі. Я міцно тримала його холодну долоню. Я знала: якщо погляну в ці улюблені золоті очі, то потону в них. Я пошлю весь світ до біса й побіжу за ним на край всесвіту. І саме тому йти в Альвхейм я повинна зараз. Якомога швидше. Поки не передумала. Бо це може стати квитком в один кінець.

— Ти мій всесвіт… Я шалено люблю тебе… До нескінченності. І навіть більше… — шепотіла я, дозволяючи сльозам зрадницьки капати на його груди.

Я знала, що з цього моменту все зміниться. Але зробити правильний вибір ніколи не буває легко.

***

— Енжело, ти точно все добре обдумала? — Альв, ніби загнаний звір, продовжував кружляти кімнатою, поки я старанно збирала найнеобхідніші речі.

— Уже всоте, Аеларе, так, — відповіла я ствердно, намагаючись стримати роздратування.

Ми щойно посвятили Деканів у наш план. Їхня реакція була доволі передбачуваною: здивування, змішане із занепокоєнням. Допомога з боку Аелара здалася їм несподіваною, і їхній вираз обличчя лише підтвердив це. Але я знала, що іншого шляху у нас немає.

— Ти ж розумієш, що ризик є на кожному етапі цього плану? — Альв зупинився посеред кімнати й вперся в мене поглядом. — Щоб потрапити в Альвхейм, нам доведеться збрехати. Просто заявити, що ми пара, недостатньо. Нам потрібно буде переконати королеву в щирості наших почуттів. І навіть якщо це вдасться, ти повинна будеш умовити її допомогти тобі.

— Аеларе, якщо ти з самого початку не віриш в успіх нашої авантюри, то навіщо було взагалі її пропонувати?! — я різко обернулася до нього, ледь стримуючи роздратування.

Його сумніви та нервозність уже починали мене допікати. Ми обговорювали деталі плану годинами, і від цього ситуація не ставала менш напруженою. План був жахливий. Він спирався на брехню, а це завжди небезпечна стратегія. Нам потрібно було обдурити не просто кого-небудь, а королеву Альвів. Якщо щось піде не так, мене могли стратити на місці.

Але в мене не було вибору. Час грав проти нас, і я повинна була піти, перш ніж прокинеться Еван.

— Я… Просто… Це єдиний варіант, — відповів Альв після довгої паузи, уникаючи мого погляду. — А твоє серце цілком і повністю належить іншому чоловікові.

Я обережно взяла його за руку, відчуваючи, як напруга між нами трохи слабшає.

— Аеларе, ти для мене не чужий. Я справді відчуваю до тебе теплі почуття. І я щиро сподіваюся, що цього буде достатньо, щоб переконати твою королеву.

На обличчі Альва промайнула легка посмішка. Він кілька секунд щось обдумував, а потім коротко кивнув.

— Це має спрацювати, — тихо сказав він, хоча у його голосі залишалася нотка сумнівів.

Час, що залишився до нашого відходу, Альв проводив у напруженій роботі з Деканами, передаючи їм знання, як забезпечити тимчасову безпеку для населення. Зі сховища було принесено кілька стародавніх артефактів, які вже давно ніхто не використовував. Аелар зосереджено активізував їх, наповнюючи своєю магією.

— Розмістіть ці кристали у відзначених місцях, — він вказав на карту, де були позначені необхідні точки. — Після активації кристал накриє територію радіусом 107 кілометрів захисним бар’єром. Лише та людина, яка відкрила кристал, зможе ним керувати, тому вибирайте відповідальних. Дія кристала обмежена у часі, але я сподіваюся, що Енжела зможе отримати допомогу від королеви, і ви протримаєтеся до нашого повернення.

«Повернення.»

Тільки ця думка змушувала мене триматися. Я тримала у серці надію, хоч у глибині душі розуміла, що це може бути квиток в один кінець. І якщо наша вигадка з Аеларом провалиться, це означатиме лише одне: Ордо програє цю війну, і більшість із нас загине.