Читати книгу - "Таргани"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Офіціант приніс гарячий суп із кокосового молока, і Торхус скептично поглянув на свою миску. Його окуляри запотіли.
— Журналісти з «Вердене Ганг» зроблять відмінний знімок, коли ви приземлитеся у Форнебю, — похмуро вимовив він.
— Спробуйте от ці, червоненькі, — показав Харрі.
Розділ 47
Супаваді, за словами Ліз, розкрив убивств більше за всіх у Таїланді. Його головними знаряддями були мікроскоп, трохи скляних пляшечок і лакмусовий папірець. Сидячи перед Харрі, він сяяв як сонце.
— Все вірно, Халлі. У шматочків вапна, які ти нам дав, той же самий колір, що й у вапняного пилу з багажника посольської машини.
Замість «так» або «ні» у відповідь на питання Харрі він відповідав розгорнутими реченнями, щоб уникнути непорозумінь. Причина полягала в тому, що Супаваді мав певні мовні можливості й знав, що в англійській мові з якихось причин іноді вживається подвійне заперечення. Якби Харрі помилково сів не в той автобус у Таїланді й запитав би пасажира:
«Скажіть, а цей автобус у Хуалампхонг не йде?» — то таєць напевно відповів би йому: «Yes», у сенсі: «Так, ти правий, цей автобус туди не йде». Фаранги, які трохи говорять тайською, знають про це, але коли таєць, який знає англійську, відповідає: «No», виникають складності. З досвіду Супаваді, фаранги не розуміють таких речей, тому краще відповідати їм як нерозумним дітям.
— Це вірно, Халлі. Вміст мішка з пилосмока Кліпри теж досить цікавий. У ньому виявилися волокна килимка з машини посла, а також волокна з костюма посла й з піджака Кліпри.
Харрі нетерпляче записував за ним.
— А що з тими двома плівками? Ти послав їх у Сідней?
Супаваді ще більше розплився в усмішці, адже цією частиною роботи він був справді задоволений.
— Ми живемо у двадцятому столітті, інспекторе, ми не посилаємо плівок, адже вони прийдуть тільки через чотири дні. Ми переводимо їх у цифру, і ось вони вже в нас у комп’ютері: залишається тільки послати файли по електронній пошті твоєму експертові-акустику.
— Невже таке можливо? — здивувався Харрі, почасти щоб зробити приємне Супаваді, а почасти упокорюючись перед чудесами техніки. Поруч із диваками, схибленими на комп’ютерах, він завжди відчував себе старим. — І що говорить Хесус Маргес?
— Я сказав йому, що зовсім неможливо визначити, з якого приміщення дзвонить людина, виходячи тільки з даних автовідповідача. Але твій друг мене переконав, він наговорив мені купу всього про частоти, герци та інші речі. Приміром, ти знаєш, що людське вухо за одну мікросекунду може розрізнити мільйон найрізноманітніших звуків? Думаю, він міг би…
— Які висновки, Супаваді?
— Висновок його такий, що голоси на записі належать двом різним особам, але дуже ймовірно, що записані вони в одній і тій же кімнаті.
Харрі відчув, як забилося серце.
— Тепер про м'ясо в морозильнику. Це була свинина?
— Вірно говориш, Халлі. М'ясо з морозильника виявилося свининою.
Супаваді моргнув і щасливо усміхнувся. Харрі зрозумів, що це ще не все.
— І що ще?
— Але кров була не свиняча. Це була кров людини.
— Чия, не знаєш?
— Остаточну відповідь дасть тільки аналіз ДНК за кілька днів, так що зараз можу тобі відповісти із упевненістю лише на дев’яносто відсотків.
Харрі подумав, що, будь у Супаваді в цей момент труба, він би тепер зіграв фанфари.
— Це кров нашого друга Кліпри.
Нарешті Харрі опинився в офісі Єнса.
— Як справи, Єнсе?
— Справи йдуть.
— Ти впевнений?
— Що ти маєш на увазі?
— У тебе голос… — Харрі зам’явся, добираючи слова: — …голос трохи смутний.
— Так. Ні. Все не так просто. Вона втратила всю свою родину, і я…
Він замовк.
— І ти?
— Забудь.
— Та ні, кажи вже, Єнсе.
— Я тільки хотів сказати: якщо я колись і бажав ухилитися від цього шлюбу, то тепер це зовсім неможливо.
— Чому це?
— Господи, так у неї ж більше нікого немає, крім мене, Харрі. Я знаю, що повинен подумати про неї, подбати про неї. Але замість цього я думаю про себе, про те, у що я вляпався. Я, мабуть, погана людина, але все, що сталося, лякає мене до смерті, розумієш?
— Думаю, що так.
— Чорт! Якби йшлося тільки про гроші. У них я ще абияк розбираюся. Але всі ці… — Він замовк, підбираючи слово.
— Почуття? — підказав Харрі.
— Саме так. Лайно, — безрадісно розсміявся він. — Не важливо. Я обіцяв собі, що я хоча б раз у житті зроблю щось не для себе, а для інших. І я хочу, щоб ти був на нашому весіллі й дав мені по шиї, якщо помітиш, що я збираюся злиняти. Хільді потрібно переключитися, ми вже призначили дату. Четверте квітня. Великдень у Бангкоку, як тобі? Хільде трохи заспокоїлася, вже майже кинула пити. Надішлю тобі авіаквиток поштою, Харрі. Пам’ятай, я розраховую на тебе, і тобі цього не уникнути.
— Якщо я кращий кандидат у свідки на весіллі, то навіть не смію запитати про те, як у тебе з колом спілкування, Єнсе.
— Усі, кого я знаю, — це скороминущі знайомства. Подібні історії не розповідають на весіллях, чи не так?
Харрі засміявся:
— Добре, тільки дай мені кілька днів подумати. Але я подзвонив тобі, щоб попросити про одну послугу. Я намагаюся знайти декого із власників «Пхуріделла», а саме фірму з назвою «Еллем Лімітед», однак у реєстрі компаній знайшов тільки адресу абонентської скриньки в Бангкоку й підтвердження сплати статутного капіталу.
— Це, мабуть, зовсім новий власник, я не чув такої назви. Звичайно, я подзвоню, куди треба, й дізнаюся. Я тобі передзвоню.
— Ні, Єнсе. Це строго конфіденційно. Про це знають тільки Ліз, Льокен і я, так що ти не повинен казати про це нікому іншому. У поліції теж про це не знають. Ми втрьох зустрінемося сьогодні ввечері в затишному місці, і буде здорово, якщо ти до цього часу що-небудь дізнаєшся. Я подзвоню тобі звідти, домовилися?
— Гаразд. Звучить дуже серйозно, а я гадав, справу закрито!
— Вона буде закрита сьогодні ввечері.
Оглушливо ревів компресор, вгризаючись у камінь.
— Це ви Джордж Волтерс?! — прокричав Харрі у вухо людині в жовтому захисному шоломі, на яку йому вказали люди в робочих комбінезонах.
Той повернувся до Харрі:
— А хто ви?
Вони стояли на висоті десяти метрів над шосе, по якому повільно рухалися машини. Знову пообідні затори на дорогах.
— Інспектор Холе. Норвезька поліція.
Волтерс згорнув креслення й віддав його одному з людей, що стояли поруч.
— Авжеж! Кліпра?
Він подав знак зупинити буріння, ревіння стихло, і тиша, немов фільтр, лягла на барабанні перетинки.
— Компресорний бур «Ваккер», — сказав Харрі. — Модель
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Таргани», після закриття браузера.