Читати книгу - "Дівчина, що гралася з вогнем"

Повернувшись до його квартири, вона написала на аркуші з блокнота записку з проханням зателефонувати, додала до записки свою візитку й опустила в його поштову скриньку. В ту мить, коли вона збиралася закрити отвір поштової скриньки, у квартирі пролунав телефонний дзвінок. Вона нахилилась і прислухалася: сигнал пролунав чотири рази, потім увімкнувся автовідповідач, але повідомлення не надійшло.

Закривши скриньку, вона постояла, дивлячись на двері. Вона й сама не могла б сказати, що змусило її натиснути на ручку, і тут вона, на свій подив, виявила, що замок не замкнуто. Відчинивши двері, Соня заглянула в хол.

— Є хто-небудь? — обережно спитала вона і прислухалася.

У відповідь не пролунало ані звуку.

Вона ступила крок у хол і зупинилась, вагаючись. Її вчинок можна було витлумачити як порушення права на недоторканність житла — без ордера на обшук їй не слід було входити до Б’юрманової квартири, навіть якщо двері незамкнено. Глянувши ліворуч, з холу вона побачила частину вітальні. Соня вже вирішила була піти, аж раптом її погляд упав на тумбочку, що стояла в холі, на якій красувалась картонна коробка від револьвера марки «Кольт Маґнум».

Несподівано Соні Мудіґ стало моторошно. Розстебнувши куртку, вона дістала свою службову зброю, чого раніше майже ніколи не робила.

Знявши револьвер із запобіжника і тримаючи його дулом униз, вона пройшла до вітальні і заглянула в двері. У кімнаті вона не помітила нічого особливого, але неприємне відчуття, яке її охопило, тільки посилилось. Повернувшись у хол, вона заглянула до кухні. Порожньо. Вона пройшла в коридор і відшукала двері до спальні.

Адвокат Нільс Б’юрман, голий, стояв навколішки перед ліжком, опустивши на нього голову, ніби збирався прочитати на ніч молитву.

Соня побачила його збоку і вже з порога зрозуміла, що він мертвий. Постріл в потилицю зніс йому півлоба.

Соня Мудіґ позадкувала до виходу з квартири. Опинившись на майданчику, вона, не випускаючи з руки револьвера, вийняла мобільник і зателефонувала кримінальному інспекторові Бубланськи. Він не відповідав. Тоді вона зателефонувала прокуророві Екстрьому і запам’ятала час. Було вісімнадцять хвилин на п’яту.

Ханс Фасте розглядав під’їзд будинку, де, згідно з переписом населення, була зареєстрована, а тому, можливо, й жила Лісбет Саландер. Він подивився на Курта Свенссона, потім перевів погляд на годинник. Десять хвилин на п’яту.

Дізнавшись від консьєржки код під’їзду, вони вже побували в будинку і послухали під дверима, що діється в квартирі з табличкою «Саландер — Ву». Зсередини не доносилось ані звуку, і на дзвінок ніхто не вийшов. Тоді вони повернулися в машину і стали спостерігати за під’їздом.

З машини вони зателефонували у довідковий відділ і дізналися, що недавно в контракт на володіння квартирою на Лундаґатан була включена якась Міріам Ву, тисяча дев’ятсот сімдесят четвертого року народження, яка раніше проживала на площі Святого Еріка.

Над радіоприймачем у них була прикріплена паспортна фотографія Лісбет Саландер. Фасте висловився на кшталт того, що вона схожа на сороку.

— Чорт забирай! Щось повії стають усе страховиднішими. Таку без особливої потреби навряд чи хто захоче зняти.

Курт Свенссон нічого не відповів.

О четвертій двадцять їм зателефонував Бубланськи і повідомив, що він вийшов від Арманського і прямує до «Міленіуму». Фасте і Свенссона він просив почекати його на Лундаґатан. Лісбет Саландер треба буде відвести на допит, але прокурор ще не вважає, що її можна пов’язувати з убивством в Енскеді.

— Ага, — сказав Фасте. — Бубла говорить, що прокурор не любить заарештовувати підозрюваних, поки вони не зізналися.

Курт Свенссон мовчав. Вони ліниво поглядали на перехожих на вулиці.

У двадцять хвилин на п’яту на мобільник Ханса Фасте зателефонував прокурор Екстрьом.

— Події розгортаються. Адвоката Б’юрмана знайдено, він лежить у своїй квартирі застрелений. З моменту смерті минуло не менше доби.

Ханс Фасте так і підскочив на сидінні:

— Зрозумів вас. Що ми повинні робити?

— Я вирішив оголосити Лісбет Саландер у розшук. Її відсутність дає вагому підставу запідозрити її в потрійному вбивстві. Ми оголошуємо негайний розшук по всьому лену. Її потрібно затримати. Вона небезпечна і, можливо, озброєна.

— Зрозумів.

— Я висилаю на Лундаґатан пікет. У них буде дозвіл увійти й оглянути квартиру.

— Зрозумів.

— Бубланськи з вами зв’язувався?

— Він у «Міленіумі».

— І, очевидно, вимкнув свій мобільний. Спробуйте додзвонитися до нього і проінформувати про перебіг подій.

Фасте і Свенссон переглянулися.

— Питання, що нам робити, коли вона з’явиться, — сказав Курт Свенссон.

— Якщо вона буде сама і обставини це дозволять, ми самі її візьмемо. Якщо вона встигне повернутися до квартири, діятиме пікет. Ця дівчина — божевільна і лише дивиться, кого б убити. У квартирі в неї може бути прихована інша зброя.

Поклавши чималий стос рукописів на стіл Еріки Берґер, Мікаель Блумквіст раптом відчув смертельну втому і важко опустився в крісло для відвідувачів біля вікна, що виходило на Гьотґатан. Усю другу половину дня він намагався вирішити, як бути з незавершеною книгою Даґа Свенссона.

Це була дражлива тема. Минуло лише кілька годин після загибелі Даґа, а його працедавець уже з усієї сили роздумував, як розпорядитися його журналістською спадщиною. Мікаель усвідомлював, що на сторонній погляд його поведінка могла видатися цинічною і бездушною. Сам він сприймав це інакше. Він почував себе немов підвішеним у порожнечі — кожному працюючому журналісту відомий цей «синдром невагомості», що додає сили в кризовій ситуації.

Коли інші люди вдаються в горе, журналісти, що працюють з новинами, трудяться особливо ревно. І незважаючи на приголомшуючий удар, якого зазнали всі нинішні члени редакції «Міленіуму» ранком Великого четверга, професіоналізм переміг особисті почуття і вони з головою поринули в роботу.

Мікаелю це здавалося чимось само собою зрозумілим. Даґ Свенссон був зліплений з того ж тіста і на його місці вчинив би так само. Даґ Свенссон залишив у спадок рукописи, в яких висловлювався вибухонебезпечний сюжет. Він витратив кілька років на збирання матеріалу, сортування фактів; у цю роботу він уклав усю душу, але йому не вдалося довести її до кінця.

Головне, що він працював у «Міленіумі».

Вбивство Даґа Свенссона і Міа Берґман не було подією особливого масштабу, як, наприклад, убивство Улофа Пальме, що шокувало всю країну, за ними не буде оголошено національний траур. Але для співробітників «Міленіуму» цей удар був, мабуть, навіть сильнішим, позаяк торкнувся їх особисто. У Даґа Свенссона були широкі зв’язки в журналістських колах, і ці люди ставитимуть незручні питання.

Тепер