Читати книгу - "Анна Київська"

— Панове, з волі Божої я одразу ж схопив цю землю у свої руки і, будьте певні, ніколи її не випущу! Вона цілком належить нам. А тепер я подивлюся, хто з вас здатний на мужні вчинки!

Почувши ці слова, один рицар побіг углиб суходолу і, вирвавши зі стріхи безлюдної хижкки віхоть соломи, прибіг назад до герцога. Потім укляк на одне коліно й промовив:

— Вельможо, підійдіть до мене. Візьміть цей знак своїх прав. Я проголошую вас володарем цього краю, він належить вам беззастережно!

Вільгельм, і далі всміхаючись, відповів:

— Атож! І хай Бог мені помагає!

І знову воїни привітали його вигуками.

Начальник інтендантської служби Вадар узявся до роботи. Його помічники розбіглися по селу, забиваючи курей, баранів, свиней та худобу. Потім розклали багаття, над якими закрутилися рожни з м’ясом. Не минуло й три години після того, як Вільгельм ступив ногою на нову територію, і він уже сів тут за свій перший обід, освячений його братом Одоном.

Відпочивши вночі, Вільгельм вирушив із двадцятьма п’ятьма рицарями обстежити околиці. Земля тут виявилася болотяною, отже, військового табору на ній не розкинеш. Поговоривши із своїм радником, герцог вирішив дістатися до Гастінгського півострова й укріпитися там. Вони добиралися туди суходолом і водою.

Два тижні не стихав на півострові стукіт молотків; теслярі зводили дерев’яні замки на пагорках та полях. Вільгельм устигав побувати скрізь: оглядав укріплення, перевіряв стан коней і зброї, обстежував довколишню місцевість. Якось, повернувшись з такого обстеження, він довідався про поразку норвезької армії і загибель 25 вересня в Стамфордбріджі короля Гаральда. Вільгельм мало знав Гардраду, але поважав його за відвагу. Він одразу ж продиктував листа королеві Анні, висловивши їй співчуття.

До Вільгельма прийшов чернець, якого Гарольд прислав передати запрошення до переговорів і нагадати про свої права на англійський трон.

— Король Гарольд просив переказати вам таке. Ви прийшли на його територію, і він не знає, на якій підставі ви це зробили і з якою підступною метою. Він добре пам’ятає, що король Едуард спершу був обрав вас за спадкоємця англійського трону і що він, Гарольд, присягаючи в Нормандії, теж підтвердив ваше право на цю спадщину. Але Гарольд пам’ятає також, що це королівство належить йому по праву, бо той самий монарх, його володар, в останню мить подарував це королівство йому, і відколи до цього краю прийшов Августін Кентерберійський, у нашого народу утвердився звичай вважати законними подарунки, зроблені саме в останню мить. Ось чому Гарольд просить вас покинути з військом цей край. Інакше він порве з вами дружбу й усі угоди, що їх уклав у Нормандії. Отож він дає вам змогу вибирати.

Герцог вислухав ченця дуже спокійно. Якийсь час поміркувавши, він спитав:

— Ти гарантуєш мені, що проведеш у повній безпеці одного з моїх посланців до свого володаря?

— Ваша величносте, я берегтиму його, як самого себе.

Привели ченця, переписувача Феканського монастиря Юона Марго. Вільгельм звернувся до нього:

— Перекажи Гарольдові, який оголосив себе королем Англії, такі мої слова: «Не несправедливість і не підступна мета, а рішучість і прагнення домогтися справедливості привели мене до країни, володар якої, мій родич Едуард, проголосив мене своїм спадкоємцем, що й засвідчує сам Гарольд. Серед усіх своїх родичів король Едуард визнав мене найкращим і найздібнішим спадкоємцем, який зможе подавати йому допомогу за його життя й правити королівством після його смерті. Цей вибір було зроблено не без згоди вельмож, які присягли визнати мене своїм володарем після смерті Едуарда і в жодному разі за його життя не робити спроби захопити цю країну, позбавивши мене права володіти нею. Він віддав мені в заручники сина й небожа Годвіна. Нарешті Едуард послав до Нормандії самого Гарольда, щоб той особисто присягнув вірно служити мені, так само, як заочно це зробили його батько та інші вельможі. Гарольд віддав мені шану з власної волі і потиск його руки підтвердив моє право на володіння Англійським королівством. Я ладен судитися з ним за це своє право згідно із законами Нормандії або, якщо він забажає, згідно із законами Англії. Якщо нормандці й англійці скажуть по справедливості, що це королівство законно належить йому, то хай він з миром володіє ним; однак якщо з’ясується, що в ім’я справедливості він має повернути його мені, то хай поверне. Якщо він відкине мою пропозицію, то я не хотів би, щоб мої і його воїни загинули в бою, бо вони до нашої сварки не причетні. Тоді я ладен був би позмагатися з ним особисто і, важачи власною головою, довести, що Англійське королівство по праву належить мені, а не йому».

Вільгельмові брати, єпископ міста Байє та граф Мортенський, а також присутні члени його ради схвалили зміст цього послання.

Гарольд відмовився від поєдинку й наказав своїм військам озброюватися. А що його квапили дати відповідь, то він заявив:

— Хай Господь розсудить мене з Вільгельмом по справедливості.

Коли ці слова переказали Вільгельмові, той страшенно розгнівався. Велика частина нормандського війська пішла мародерствувати, табір майже спорожнів. Вільгельм наказав тим, хто був у таборі, якнайшвидше озброїтися. Герцог та його бойові товариші вельми благоговійно вислухали службу Божу. Він почепив собі на шию реліквії, на яких присягав Гарольд. Потім йому подали кольчугу. Надягаючи її, він незграбним рухом вивернув кольчугу навиворіт.

— Який лиховісний знак! — зашепотіли всі довкола.

А герцог розсміявся:

— Я бачу в цьому передвістя великих змін: сьогодні я герцог, а завтра буду королем!

Спорядившись, Вільгельм сів на бойового коня й виїхав перед нормандське військо. Поряд із ним стояли Ед де Байє та Жоффруа Кутанський у кольчугах поверх стихарів, а також син Руа Бланка з єпископальною корогвою. Вільгельм закричав гучним голосом:

— Вітаю вас, побратими! Настав час, коли ваші руки повинні будуть довести, якою силою ви наділені, якою хоробрістю ви натхнені. Ми маємо не тільки стати тут господарями, а й уникнути страшної небезпеки. Якщо ви битиметесь, як справжні чоловіки, то здобудете перемогу, честь і багатства. А якщо ні, то вас переріжуть або, полонивши, примусять бути іграшками в найжорстокішого ворога. Навіть більше, ви вкриєте себе вічною ганьбою. У нас немає шляху для відступу: з одного боку дорогу нам