Читати книгу - "Першому гравцеві приготуватися"

Музей був розділений на рівні. Поблизу поверхні планети можна було знайти останні монетні відеогри, створені в перші десятиліття двадцять першого століття. Це були в основному ії симулятори з тактильними системами першого покоління — вібруючі крісла і рухомі гідравлічні платформи. Багато симуляторів автомобілів, об’єднаних у мережу, які дозволяли людям брати участь у перегонах. Ці ігри були останніми свого роду. На той час домашні консолі вже повністю замінили великі монетні автомати. Коли ОАЗу запустили онлайн, їх перестали робити взагалі.

Пробираючись все глибше в музей, ігри ставали старішими і більш архаїчними. Монетні автомати кінця двадцятого століття. Багато файтингів, де пікселізовані фігури вибивали один з одного дух на великих екранах. Стрілялки з грубими тактильними світловими пістолетами. Танцювальні ігри. На ще нижчих рівнях ігри починали виглядати однаково. Великі прямокутні дерев’яні ящики з кінескопами та набором грубих ігрових контролерів на передній панелі. Для гри потрібно було використовувати руки і очі (а іноді й ноги). Не було тактильних пристроїв. Ці ігри не давали фізичних відчуттів. І чим глибше я спускався, тим грубшою ставала графіка.

Нижній рівень музею, розташований в ядрі планети, був сферичною кімнатою, святинею найпершої відеогри — «Tennis for Two», розробленої Вільямом Гіґінботемом у 1958 році. Гра запускалася на древніх аналогових комп’ютерах і відображалась на крихітному п’ятидюймовому екрані осцилографа. Поруч з ним була точна копія древнього комп’ютера PDP-1 з грою «Spacewar!», другою в історії відеогрою, яка була створена купкою студентів в Массачусетському технологічному інституті в 1962 році.

Як і більшість мисливців, я вже відвідував Архаїд кілька разів. Я був у серцевині і грав як «Tennis for Two», так і «Spacewar!», поки їх не освоїв. Тоді бродив по багатьох рівнях музею, граючи в ігри і шукаючи підказки, які міг залишити Галлідей. Але так нічого і не знайшов.

Я продовжував бігти, все далі і далі вниз, поки не досяг музею «Gregarious Simulation Systems», який розміщувався всього на декілька рівнів вище від ядра планети. Тут я також бував раніше, тому знав шлях. Там були виставки, присвячені усім найпопулярнішим іграм «GSS», в тому числі кільком аркадам, які спочатку випустили для домашніх комп’ютерів і консолей. Мені не потрібно було багато часу, щоб знайти зал, де розміщувалося п’ять трофеїв Галлідея «Геймдизайнер року» і бронзова статуя його самого.

Вже через кілька хвилин я знав, що даремно витрачаю тут час. Виставка була закодована таким чином, що було неможливо видалити будь-який з експонатів, так що трофеї не можна було «зібрати». Я провів кілька хвилин, марно намагаючись вирізати один із них з п’єдесталу за допомогою лазерного зварювального пальника, а тоді здався.

Черговий глухий кут. Вся ця поїздка була марною тратою часу. Я кинув останній погляд і попрямував до виходу, намагаючись не допустити, щоб моє розчарування отримало наді мною верх.

Я вирішив піти назад іншим шляхом, через частину музею, яку ніколи повністю не вивчав при попередніх відвідуваннях. Я брів через ряд тунелів, які привели мене в гігантську печерну кімнату. Тут було свого роду підземне місто, що складалося виключно з піцерій, боулінг-залів, магазинів і, звичайно ж, аркадних залів. Я поплентався лабіринтом порожніх вулиць, а тоді назад вниз по звивистій алеї, що заходила в глухий кут біля входу в невелику піцерію.

Побачивши вивіску, я завмер.

Вона називалися «Гепітайм-піца», і це була копія невеликої сімейної піцерії, яка існувала в рідному місті Галлідея в середині 1980-го року. Схоже, Галлідей скопіював код піцерії з симуляції Мідлтауна і заховав дублікат тут, у музеї Архаїда.

Якого біса вона тут робить? Я ніколи не бачив, щоб про її існування згадували на будь-якому мисливському форумі чи в стратегічному посібнику. Невже ніхто ніколи досі її не помічав?

Галлідей кілька разів згадував «Гепітайм-піцу» в «Альманасі», тому я знав, що в нього про це місце були приємні спогади. Він часто приходив сюди після школи, щоб не йти додому.

Інтер’єр з любов’ю відтворював атмосферу класичної піцерії та аркадного залу вісімдесятих. За стійкою кілька NPC-співробітників місили тісто і нарізали пироги. (Я включив свою вежу «Олфатрікс» і відчув запах томатного соусу.) Магазин був розділений на дві половини — ігрову кімнату і їдальню. В останній також були відеоігри, а столи зі скляною поверхнею — фактично були сидячими аркадами. Можна було сидіти і грати за столом «Donkey Kong», поїдаючи піцу.

Якби я був голодним, то міг замовити за стійкою реальний шматок піци. Замовлення спрямовували б постачальнику піци недалеко від моєї квартири, яку я вказав у налаштуваннях профілю. За лічені хвилини його б доставили до моїх дверей, а вартість (включаючи чайові) вирахували з мого рахунку ОАЗи.

Коли я увійшов в ігрову кімнату, з динаміків на обвішаних килимами стінах лунала пісня Браяна Адамса. Він співав про те, що куди б не пішов, діти хотіли відриватися. Я притиснув палець до пластини на розмінній машині і купив один четвертак. Тоді згріб його з лотка із нержавіючої сталі і попрямував до задньої частини ігрової кімнати, звертаючи увагу на всі деталі симуляції. До автомату з грою «Defender» була приклеєна записка від руки. У ній ішлося: «Побий найкращий результат власника і отримай безкоштовно велику піцу!»

Гра «Robotron» в даний час відображала таблицю балів. «Robotron» дозволяла найкращому гравцеві ввести біля рахунку ціле речення, а не тільки ініціали, і переможець використав своє дорогоцінне переможне місце, щоб оголосити, що «Проректор Рундберг повний дебіл!»

Я пройшов далі в темну електронну печеру і підійшов до автомату «Pac-Man» в задній частині кімнати, затиснутого між «Galaga» і «Dig Dug». Чорно-жовтий корпус був покритий щербинами і подряпинами, а яскраві зображення на боках полущилися.

Монітор гри «Pac-Man» був темним і до нього був приклеєний знак «Не працює». Чому Галлідей включив у симуляцію зламану гру? Чи