Читати книгу - "Кремлівський плагіат. Від "шапки Мономаха" до кепки Ілліча"

Ще до публікації Сауті розповідав свою версію казки друзям і знайомим. У 1831 році Елеонора Мюр переробила почуту казку у віршовану форму і подарувала її в рукописному альбомі своєму племінникові на день народження. У варіанті Е. Мюр сюжет вийшов і залишився найкровожерливішим. В усіх інших версіях лисиця, старенька або дівчинка рятуються втечею через вікно, і про їхню подальшу долю нічого не йдеться. В Е. Мюр старенька вистрибує у вікно багатоповерхівки в Римі й наколюється на шпиль собору Святого Павла.

Значний крок у трансформації казки зробив англійський письменник Джозеф Канделл. У 1850 році була опублікована його “Treasury of Pleasure Books for Young Children” (“Скарбниця цікавих книг для маленьких дітей”). В його версії “Трьох ведмедів” героєм стає маленька дівчинка, а будь-який мотив хуліганства прибраний: дівчинка хоче поїсти і поспати просто тому, що заблукала в лісі, втомилася і зголодніла. Щоправда, дівчинку поки що звуть не Золотоволоска, а Срібноволоска (Silver-Hair).

Після появи в новому вигляді героїня часто змінювала імена залежно від видань. Спочатку колір її волосся був сріблястий: Silver-Hair (1850), Silver-Locks (1858), Silverhair (1867). З видання 1868 року колір волосся змінився, і дівчинка стала Золотоволоскою (Golden Hair), а остаточно затвердився з видання 1904 року у варіанті Goldilocks.

Таким чином, казка про трьох ведмедів зазнала трансформації сюжету: шотландський фольклор, у якому розповідається про пустотливу лисицю; англійська казка про стару; і, нарешті, дивовижна історія про дівчинку Золотоволоску і трьох ведмедів.

У Росії казка з’явилася і швидко набула широкого поширення в обробці Льва Толстого. До речі, у нього героїня спочатку не мала імені і звали її просто “одна дівчинка”. Зате імена мають усі три ведмеді: батька звуть Міхаіл Іванович, його дружину Настасія Петрівна, а їхнього маленького сина Мішутка. Пізніше в російському варіанті казки за дівчинкою закріпилося ім’я Маша (зменшувальне від Марія). А в деяких мультиплікаційних фільмах дівчинку називають Варварою.

Багатьом поколінням радянських школярів полюбився добрий лікар Айболить, персонаж віршованих казок Корнея Чуковского “Бармалей” (1925 рік), “Айболить” і “Лімпопо” (1929) та “Здолаємо Бармалея” (1942), а також прозової повісті “Лікар Айболить” (1936).

Однак не всім відомо, що лікар Айболить родом із-за океану і К. Чуковскій запозичив його в англо-американського письменника Г’ю Лофтінґа з казок про лікаря Дуліттла та його вихованців.

Г’ю Лофтінґ народився в Англії в 1886 році і, хоча з дитинства полюбляв вовтузитися з тваринами і навіть організував домашній зоопарк, вивчився він зовсім не на зоолога або ветеринара, а на залізничного інженера. Однак професія дозволила йому відвідувати екзотичні країни Африки і Південної Америки. У 1912 році Г. Лофтінґ переїхав жити до Нью-Йорка, створив сім’ю і навіть почав дописувати в журнали профільні статті. А оскільки він ще залишався британським підданим, то з початком Першої світової війни його призвали на фронт лейтенантом Ірландської гвардії. Діти дуже нудьгували за батьком, і він пообіцяв постійно писати їм листи. Та хіба можна було писати малюкам про навколишню криваву бійню? І ось під враженням від картини, як на війні гинуть коні, Лофтінґ почав складати казку про доброго лікаря, який вивчив звірину мову і всіляко допомагав різним тваринам. Лікар отримав доволі красномовне ім’я “Do-Little” (англ. “робити мале”).

Коли Г. Лофтінґа через поранення демобілізували, він вирішив переробити свою казку. На кораблі, що плив до Нью-Йорка, рукопис побачив один літератор, який порекомендував авторові звернутися до видавництва. І ось у 1920 році в США вийшла “Історія лікаря Дуліттла”, проілюстрована самим автором. Книга мала великий успіх і згодом Лофтінґ написав ще 14 книг про Дуліттла.

У 1924 році “Дуліттла” помітили і в радянській Росії та вирішили її перекласти. Причому Державне видавництво замовило відразу два переклади казки. Перший був розрахований на дітей середнього віку і його виконала Л. Хавкіна. Згодом він був забутий і більше його в СРСР не перевидавали. Зате другий варіант, із заголовком “Гью Лофтинг. Доктор Айболит. Для маленьких детей пересказал К. Чуковский”, мав довгу і багату історію.

Саме цільова аудиторія стала причиною того, що виклад казки був дуже спрощений. Романи Г. Лофтінґа, розраховані на підлітків і дорослих, перетворилися на казки для зовсім маленьких дітей.

Крім того, в нових виданнях “переказ” постійно перероблявся. Як писав сам К. Чуковскій, він “вніс у свою переробку десятки реалій, яких нема в оригіналі”. І справді, твори Лофтінґа присвячені, насамперед, життю Вікторіанської Англії. Казки К. Чуковского — це історії про казкову країну. Коли Джон Дуліттл відправляється до Африки рятувати мавп від епідемії, то це гуманний англієць їде рятувати тубільців. Коли ж в Африку їде лікар Айболить, то це всього лише переїзд із однієї казкової країни в іншу.

У романах Г. Лофтінґа діють конкретні люди і звірі, наділені рисами людей, у казках К. Чуковского — умовні поселяни, моряки і “просто добрі” тварини. Так, собака Джип у К. Чуковского перетворюється на Авву, порося Джаб-Джаб з манерами розпещеного хлопчика — на свинку Хрю-Хрю, пугач-математик — на сову Бумбу, ощадлива домоуправителька качка Даб-Даб — на добру качку Кіку, а туземний король Джолінґінкі й пірат Бен-Алі взагалі зіллються в єдиному образі пірата-людожера Бармалея.

У лікаря Дуліттла також є сестра — нудотна ханжа-пуританка Capa, суха стара діва, яка в похилому віці вийшла заміж за священика. Вона зовсім не зла, просто звикла жити за раз і назавжди визначеними правилами, і тому гнівається на брата, який прагне жити не так “як велять”,