Книги Українською Мовою » 💛 Фентезі » Янголятко в кутих черевиках. Книга перша 📚 - Українською

Читати книгу - "Янголятко в кутих черевиках. Книга перша"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Янголятко в кутих черевиках. Книга перша" автора Генечка Ворзельська. Жанр книги: 💛 Фентезі. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 72 73 74 ... 87
Перейти на сторінку:

Тільки Чорна Вежа висить у темряві. З єдиним Сяючим вікном угорі.

Двадцять чотири гвардійці зупинилися край тротуару, що веде у прірву більшу, ніж сама нескінченність. Двадцять три з них ступили крок до дверей Чорної Вежі, що відчинилися назустріч.

Чоловіки. Навіть востаннє вони поводилися по-чоловічому.

Крім одного, що похлинувся від жаху:

— А-а-а-а! — відступив назад і впав униз.

Нескінченний політ у Ніщо. Вікно вежі вгорі повільно перетворилося на лілове око і глипнуло на нього. Голос пролунав зусібіч і оповив його:

— Що ж…

Вікно стислося до цятки і, спалахнувши, зникло.

Лише тьма. Тепер уже назавжди. Навіть після того, як позбавлене розуму тіло розсипається в тлін. Ніколи не повернутися.

Я побачу, як, поставши перед вежею, він упаде під колеса своєї машини з роззявленим ротом, очі дивляться в темряву, туди, де залишилася його душа. Жах у витріщених очах, гортанне:

— Хи-х-х-х-хи-хи-и-и-и… — єдине, що тепер почують лікарі, підтримуючи життя в цьому позбавленому душі й розуму тілі.

Душа без розуму — святість.

Бездушний розум — зло.

Те, що зробив з ним Вітчим, було гірше, ніж смерть. Гірше найстрашнішого пекла, створеного Злом.


Голос Кота:

— Поквапся.

Голос Вовка:

— Не бійся.

Голос Пса:

— Будь обережна…


Я заплющила очі й повисла над чорною прірвою, побачивши вже безлюдну смужку тротуару у вежі та Світло Одного Вікна.

— Здрастуй, Крихітко.

— Здрастуйте, татусю.

— Ти вирішила відвідати нас?

— Здрастуй, мала, — тихий голос Мачухи. — Як ти жила без нас?

— Погано, — сказала я. — Мені без вас завжди погано.

— Зайдеш? — спитав Вітчим.

— Авжеж, — сказала я.

— Зайдеш, щоб залишитися? — запитав він і простяг до мене руку.

— Я прийшла, щоб врятувати, — і відштовхнула її. Дотик моїх пальців умить взявся опіковим пухирцем на його шкірі. Збуривши у вітчимі лють:

— Щ-щ-щ-щ-щ-щ-щ-щ-щ-щ-щ!!! Ти!

— Так, — вимовила я і розтрощила кам’яні двері. Вони розвалилися з гуркотом. Але тут не було відлуння. Каміння посипалося вниз, та тут не було повітря. Пил упав на них, і не було вітру, щоб розвіяти його.

Була тільки темрява позаду і темрява попереду. Темрява Вежі Вітчима.

А в непроникній пітьмі дві чорні тварини чекають на мене.


На смарагдовій траві, під в’язом, що бачив юність світу. Пагорб, білі руїни біля тихої річки. Трава, небо й сонце.

— Колись, — казав Кіт, — ти зустрінеш безликих тварин.

— Облиш, — усміхалася я.

Він сидів, я лежала, закинувши руки за голову. Літній день. Диво сонцестояння.

— Ти маєш бути готова, — сказав Кіт.

— Я, — сказала я, — зроблю «пах», — і видобула пістолет так швидко, що Кіт усміхнувся лише після того, як побачив його.

— Чорні потвори… Колись…


Цей час настав.


Я сховала пістолет і ступила крок.

— То що, безликі, хто ви в нас?

Вони мовчали, вони чекали на мене.

Розкинути руки й зібрати в собі все, що тільки є.

Найменші відчуття. Відмовитися від думок, перетворитися на скло. Бачити тільки те, що всередині. Холод вежі. Я відчула його. Холод і зло.

Забути про нього.

Жодної думки. Тільки потвори і я.

— Крих-х-х-хітко…

Але в мене вийшло! Я разкинула руки й обсипала все навкруги іскрами світла.

І я побачила потвор. Чорних, завислих у стрибку. З двома величезними зубастими пащами, що стікали чорною слиною.

Хто може вбити янгола? Тільки чорна потвора.


Я припала до землі. Від землі тхнуло могилою. Потвора промахнулася.

Я підхопилася й стрибнула вбік, друга потвора розпорола іклами повітря.

1 ... 72 73 74 ... 87
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Янголятко в кутих черевиках. Книга перша», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Янголятко в кутих черевиках. Книга перша"