Читати книгу - "Янголятко в кутих черевиках. Книга перша"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Змах крильми — Крихітка злетіла догори. І жодна з них не дістала мене, приземлившись після стрибка та завмерши.
Але задні лапи однієї тремтіли. Їй не терпілося вчепитись у мене.
Змах крил, і я повернулася до другої.
Потвора загарчала, готуючись напасти.
Мені було страшно. Адже це були перші потвори, послані, щоб убити мене.
А провалля розчахутих дверей вабило і кликало.
— Іди, — нашіптував хор голосів, — повернися до Міста. Запали в ньому вогні.
— Нічого цього немає. Нічого цього не було.
— Повернись і забудь цей сон.
— Це тільки сон.
Голос Мачухи — з іншого боку:
— Йди до мене, Крихітко, я сховаю тебе. Йди. Я не дозволю їм…
— Песику! — покликала я.
Він не озвався.
— Вовче!
Замість виття — шепіт:
— Іди до нас, — голос Мачухи. — Іди.
— Котику-братику!!!
І луною лемент убитого в глибині вежі гвардійця:
— А-а-а-а-а-а…
Того, що я не врятувала.
І, склавши крила, я впала на потвору.
Три притиснутих до її крижаного чола пальці. Слова Прохання Любити. І її мозок рознесло спалахом вибуху.
Друга безлика потвора кинулась на мене, але я впала на спину й провела великим пальцем по її на мить завислому наді мною животі.
Вона розкрилася в стрибку, підтягла передні лапи, що потяглися лезами пазурів, і ощирилася:
— Щ-щ-щ-щ-ща-а-а!
На мить. Доки сяючий білим слід від магічних слів Любові:
— Іже єси, — не розпався глибокою раною.
Вона висипалася клаптями попелу через рану — потік мертвого зла.
Вона була, і ось її немає. Навіть попіл став частиною нічної пітьми.
— Браво, Крихітко, — сказав мені Вовк.
Пес мені сказав:
— Молодець.
— Адже це вперше? — запитав Кіт.
А я спитала:
— Тепер я вже янгол?
— Ще ні, — сказали мені.
— А-а-а-а-а-а!!! — лемент убитого біля вежі гвардійця.
Я помчала на лемент.
— А-а-а-а-а-а-а-а!!!
Спіраллю сходів, що йдуть крізь Вежу.
— А-а-а-а!!!
Коридорами, що прохромили світи.
— А-а-а!!!
Через замкнутий сам на собі лабіринт.
— А-а!!
Ковзаючи.
— А!
Підводячись.
— А…
Повз саму…
— Пізно, — сказав Вітчим. — Тепер він мій.
Розділ 6Милий-милий Гвардійцю, пробач. Я не встигла врятувати тебе. Я була надто далеко, коли Вітчим вийшов із темряви, що в тебе за спиною, і покликав тебе голосом єдиної коханої жінки, яку ти зрадив.
— Милий-милий. Коханий мій.
Щоб ти сам усе пригадав, а біль гріха болем пальців, які стисли твоє серце.
— А-а-а-а-а-а!!!
— Ще один.
Милий-милий Гвардійцю, я прийду до тебе нишком і прошепочу голосом тієї, котру ти ніколи не зможеш забути. Голосом тієї, зраду якій ти вважаєш своїм найбільшим гріхом:
— Коханий, я не маю зла на тебе.
— Пробачаєш?
— Так.
— Ти більше не гніваєшся?
— Я люблю тебе, — скажу я і натисну на курок, аби ти вмер з посмішкою щастя.
Адже головне, як ти помреш:
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Янголятко в кутих черевиках. Книга перша», після закриття браузера.