Читати книгу - "Нічний цирк"

Бейлі розмірковує, що має сказати, якщо взагалі має щось казати, а натовп тим часом розходиться. Перед ним проштовхується чоловік, якась жінка з’являється збоку й заважає пройти, тож на мить Бейлі випускає руду з очей. Коли йому вдається проштурхатися крізь натовп, дівчинка, хлопчик і кошенята вже зникли.

Юрба навколо стрімко рідшає, і лише кілька людей шпацирують туди-сюди доріжкою. Наскільки Бейлі бачить, з неї немає куди зійти — по обидва боки вишикувалися високі смугасті намети — тож він повільно роззирається, шукаючи якусь шпарину, куди могли зникнути артисти, наприклад, якийсь ріг чи двері. Він уже лається на себе, що підійшов так близько й усе проґавив, аж раптом хтось торкається його плеча.

— Привіт, Бейлі, — каже дівчинка. Вона стоїть просто перед ним, уже без капелюха, і тепер руде волосся хвилями спадає на плечі. Замість білого жакета на ній важке чорне пальто й плетений шарф яскравого фіолетового кольору. Лише пруг сукні, що вибивається з-під пальта, і білі черевички підказують, що це та сама дівчинка, котра виступала тут кілька хвилин тому. Більше ніщо не відрізняє її від решти відвідувачів.

— Привіт, — вітається Бейлі. — Я не знаю твого імені.

— Ой, вибач, — бідкається вона. — Я забула, що ми ніколи нормально не знайомилися. — Руда простягає свою руку в білій рукавичці, і Бейлі помічає, що ця рукавичка більша за ту, котру вона дала йому як доказ для давноминулої забаганки. — Я — Пенелопа, але мені це ім’я не подобається й ніхто мене так не називає. Тому для всіх оказій я Крихітка.

Бейлі потискає їй руку. Вона неочікувано тепла, і це тепло відчувається навіть крізь два шари тканини на їхніх долонях.

— Крихітка, — повторює Бейлі. — Віщунка казала мені, але я не зрозумів, що це твоє ім’я.

Дівчинка всміхається.

— Ти бачив Ізобель? — питає вона, і Бейлі киває. — Хіба вона не чудова? — Бейлі й далі киває, хоча й не певний, що доречно трясти головою. — Вона сказала тобі щось хороше про твою долю? — пошепки цікавиться Крихітка драматичним тоном.

— Вона сказала мені цілу купу такого, що мені невтямки, — зізнається Бейлі.

Крихітка з розумінням киває.

— Вона часто так чинить, — каже дівчинка. — Але в неї тільки добрі наміри.

— Тобі можна просто так тут ходити? — питає хлопчик, показуючи на безкінечний потік відвідувачів, що сновигають туди-сюди, не зважаючи на них.

— А, так, — каже Крихітка, — але тільки інкогніто. — Вона вказує на своє пальто. — Ніхто на нас удруге й не подивиться. Правда, Прибамбасе? — Руда повертається до юнака, що стоїть поруч і в якому Бейлі навіть не впізнав її партнера по сцені. Він перевдягнувся в коричневий твідовий піджак замість чорного, а з-під такого ж кашкета стирчить руде, як у сестри, волосся.

— Люди не дуже-то й звертають на щось увагу, поки ти не вкажеш їм на це, — пояснює він. — Та й через волосся ми маємо такий вигляд, наче не належимо до чорно-білого світу.

— Бейлі, це мій брат Вінстон, — втручається Крихітка.

— Прибамбас, — виправляє її той.

— Я саме хотіла сказати, — трохи роздратовано огризається сестра. — Бамбасе, це Бейлі.

— Приємно познайомитися, — відгукується Бейлі, простягуючи руку.

— Навзаєм, — каже у свою чергу Прибамбас. — Ми збиралися погуляти, хочеш із нами?

— Будь ласка, ходімо, — додає Крихітка. — Нечасто в нас бувають гості.

— Звісно ж, хочу! — вигукує Бейлі. Він не має жодної причини, щоб відмовлятися, і радіє, що спілкування з ними обома виявилося таким легким. — У вас більше немає справ, га? Я маю на увазі циркові справи.

— Ми маємо кілька вільних годин, — пояснює Прибамбас, коли вони рушають іншою доріжкою навколо цирку. — Кошенята мусять подрімати. Після виступу їм хочеться спати.

— Вони дуже вправні, як ви навчили їх усіх цих трюків? Ніколи не бачив, аби кіт виробляв у повітрі сальто, — теревенить Бейлі. Він помічає, що всі вони рухаються в одному темпі й легко тримаються купки. А зазвичай він тупцяє позаду інших.

— Більшість котів зроблять що завгодно, якщо гарно попросити, — каже Крихітка. — Але краще тренувати їх змалечку.

— А ще не забувати про смаколики, — додає Прибамбас. — Смаколики спрощують справу.

— Ти бачив диких кішок? — цікавиться дівчинка. Бейлі хитає головою. — Ой, ти просто мусиш на них подивитися. Наші батьки виступають із хижаками; їхній намет он там, — вона змахує рукою кудись праворуч.

— Це схоже на наші виступи, тільки з більшими котами, — каже Прибамбас.

— Набагато більшими, — уточнює Крихітка. — Пантерами й гарнющими плямистими сніжними барсами. Вони такі милі.

— І в