Книги Українською Мовою » 💛 Любовні романи » Відлуння у брамі 📚 - Українською

Читати книгу - "Відлуння у брамі"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Відлуння у брамі" автора Костянтин Матвієнко. Жанр книги: 💛 Любовні романи / 💙 Пригодницькі книги / 💛 Фентезі. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 72 73 74 ... 90
Перейти на сторінку:
мали принести в жертву у священному гаю. Всі, хто чув ту першу розмову Невса з Тегуром, зауважили — хлопчик розмовляв із командиром загону як рівня, і геть не був схожий на перелякане дитя. Примітивна місцева мова, яку Тегур вивчив у полоні, в його вустах набувала несподіваної милозвучності. Невс із подивом збагнув, що вперше відтоді, як опинився у цих диких місцях, зустрічає цивілізовану людину. Він лишив Тегура при собі служником і довго не мав підстав нарікати на нього. Якось Тегур навіть урятував йому життя.

Коли хлопець подорослішав — стало помітно, що йому дедалі обтяжливіше лишатися служкою. Невс ним дратувався, бо виявилося, що юнак має доволі талантів. Здавалося, Тегур не мав часу, щоб добре оволодіти зброєю, але якимось дивом він став кращим лучником у війську та увійшов до першого десятка бійців на шаблях. За вправністю у верховій їзді Тегур випереджав найкращих кіннотників, хоча йому було заборонено брати участь в офіційних змаганнях. Він добре володів письмом — навчився цього у подарованого колись Невсові вченого раба, який також походив з Аланиїди Кавказької. І це — у неповні шістнадцять років. До всього, ще й дівчата з найбагатших родин каганату почали задивлятися на юнака.

Та особливо дратувало Невса те, що у порівнянні з Тегуром вкрай невигідно виглядали його сини: старший — двадцятирічний Онд — був товстим незграбою. А молодший Курум, на додачу до вад старшого, вирізнявся ще й просто-таки хворобливими лінощами. Мабуть, діти пішли у свою матір — першу дружину Невса, доньку шамана. З нею його майже силоміць одружив Зурунд, щойно опальний принц потрапив до племені ємля. Коли Невс сам став вождем — заслав її до віддаленого селища на Біле озеро, тестя отруїв, а собі взяв за дружину племінницю богдихана Сую. Та боги не посилали їм дітей. Суя була пристрасною у любощах та вродливою скороминущою красою степовички, але не вагітніла. Невс хребтом відчував, що через це на нього косо поглядають підданці, але вдіяти нічого не міг. Відіслати племінницю сюзеренові і тим завдати йому кревної образи він не ризикував. Тим паче, що й численні наложниці не народжували від нього останніми роками. У народі подейкували, що його прокляв перед смертю отруєний тесть-шаман.

А ще Невс помітив, що Суя почала зупиняти погляд своїх чорних розкосих очей на стрункому стані Тегура.

* * *

На своїй акуратній просторій кухні екс-прокурорша частувала капітана трав’яним чаєм, житнім печивом та оповіддю про її спілкування з нещодавно призначеною ключницею Кирилівської обителі, матушкою Лукерією. Колишня ворожка швидко отримала «духовне» підвищення, обійнявши посаду монастирського завгоспа. Вона виявилася беручким менеджером — інвентаризувала усе майно, кошти на банківських рахунках та боржників духовної установи. Ігуменя не могла нею нахвалитися, навіть митрополитові розповіла про «розкаяну грішницю» Лукерію, яка тепер «подвізаєтса» на ниві богоугодного господарювання.

— Маргарито Архипівно! — капітан не витримав тривалої розповіді про кар’єрні успіхи Людмили. — А як щодо Людмилиних контактів із Бланком та Россманом?

— От нетерплячий! Міг би й трохи потерпіти бабських балачок. Гаразд, слухай: свого часу монастир отримав собі діляночку земельки на березі озера — митрополита тоді саме депутатом обрали. Офіційно та ділянка призначалася для будівництва монастирського притулку для інвалідів, але її швидко перепродали і звели там торговельно-розважальний центр. Єпархія та монастир мають з нього свій зиск через підставних осіб. Я зберегла усі докази незаконності та умисності цієї оборудки.

— Не думаю, що ці докази сьогодні можуть когось зацікавити. Максимум, на що вони придатні — для написання чергової викривальної статті на якомусь маловідомому сайті. Однієї з сотень.

— Може й так, — легко погодилася прокурорша. — Але! Цю оборудку монастир та єпархія прокрутили без відома свого «священноначалія».

— Не поділилися з керівництвом?

— І до цього дня не діляться чималими прибутками! А за таке «срєбролюбіє» «священноначаліє» по клобуку не погладить. Може і хлібної посади позбавити. А враховуючи, що Людмила — колишня ворожка…

— До речі, «священноначалію» можна натякнути, що не така вже й колишня.

— Правильно міркуєш. От саме це я Людмилі й пояснила.

— І?..

— Вона зізналася, що таки виходив на неї Йосип Бланк. Так само, як і на тебе — скайпом. Зловтішно розповів, що Транихиїла — Теда Россмана — нишком, без розголосу злапало американське правосуддя за давньою підозрою у «вбивстві першого ступеня» якогось Фількевича. Той був дослідником-біологом. На свободу Россман вже не вийде. Шахсуваров, отримавши у США політичний притулок, тепер налагоджує там свій побут та зв’язки для нового бізнесу.

— То Йосип скайпував до Людмили лише для того, щоб новинами поділитися?

— Схоже, що так. Принаймні, жодних попереджень про акції залякування він у розмові з нею не робив, — розвела руками прокурорша.

— Без важливої причини Йосип не відновлював би цього контакту. Щось йому було від неї треба.

— Коли я пригрозила Людмилі, що оприлюдню інформацію про землю, вона розповіла, що Бланк питався в неї ще й про якихось давніх їхніх спільних недоброзичливців — козаків-характерників…

— Он воно що! Знайомі нам ті фігуранти-характерники! А Ви не з’ясували, як із Йосипом можна зв’язатися?

— Трохи покомизившись, Людмила таки дала мені адресу електронної пошти, яку лишив Бланк, — прокурорша дістала з-під скатертини паперову серветку і простягла капітану.

— Будемо сподіватися, Ви правильно записали цю адресу, — зітхнув офіцер, розгорнувши м’який клапоть із коротким записом. — Сьогодні ж напишу Йосипові лист.

* * *

Мстислав вибрався із заростей вербняку, які вкривали високий правий берег річки Моксель. Роззирнувшись навсібіч, він тихцем гукнув побратимів. Іван та Олег також залишили замасковану у верболозі землянку, де містилася брама, крізь яку Велес доправив їх до столиці каганату. У ранкових

1 ... 72 73 74 ... 90
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Відлуння у брамі», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Відлуння у брамі"