Читати книгу - "Відлуння у брамі"

— Тому банк треба було заплямувати підозрою у співучасті в тероризмі! — здогадався Мечислав.

— Виходить, що авторство терактів належить… — розвинув його думку Тарас.

— Може належати комусь із політиканів, — виправив ще не висловлене кобзарем припущення Гордій. — Заразом і акцію протесту опозиції проти арешту колишнього Прем’єр-міністра по-тихому зам’яли! З іншого боку, владі ці вибухи невигідні — вони компрометують її в очах власних громадян і за кордоном, та ще й напередодні чемпіонату Європи з футболу. Згадайте-но, як можновладці раділи рішенню провести його в Україні.

— Ще б пак! Скільки на тому грошви відмили та привласнили! — кинув Назар.

— До речі, якби через вибухи чемпіонат перенесли з України десь-інде, — долучився Северин, — гроші все одно вже були б утилізовані. Можливо, тим, хто їх привласнив, було вигідно скасувати першість…

— Щоб не побачили їхніх недоробок, — погодився з біологом Тарас.

— Помиляєтеся, товариство, — повернув собі ініціативу Гордій, — схоже на те, що чемпіонат підготували цілком пристойно і його скасування владі невигідне. Це мало не останній її шанс подолати зневагу до себе на Заході та Сході…

— До речі, про Схід! — вигукнув Мечислав. — А, що коли це робота братів-сусідів?

— Отже, маємо такі припущення, — почав підсумовувати Гордій, — По-перше, офіційна версія — що це робота аматорської групи пришелепкуватих здирників, за якими ніхто не стоїть; по-друге — спроба скомпрометувати, ну, наприклад, бізнесову групу «Коломбанку». Або патріотів, а може, опозицію чи усіх одним гамузом; по-третє — «братерсько-сусідська» версія…

— А ще, — не вгавав Мечислав, — це може бути спробою Хазяїна нагадати про себе чи намаганням Шахсуварова помститися за катастрофу його літака. Словом, версій можна висунути зо два десятки. Скажіть, дядьку, — звернувся парубок до Гордія, — а чому власне ми маємо у це влазити? Нехай Служба працює. Я он чув сьогодні по радіо: вона заявила, що ця ж група раніше здійснила вибухи у Харкові.

— У тому й річ, що терористична діяльність в Україні набуває системності, — зітхнув Гордій, — а політики — і влада, і опозиція — ладні зробити все, щоб підняти на цьому свої рейтинги. Але справжній загрозі запобігти неспроможні. Ба більше: вони не здатні навіть її усвідомити! Іван та Олег вважають, що дестабілізація країни набуває незворотності. Звісно, першу скрипку у цій какофонії грають вітчизняні недолюдки, але, схоже, десь наявний і зовнішній центр збурення.

Каган підвівся з ведмежої шкури, що правила йому за постіль, накинув бурку і вийшов назовні. Табір розташувався під пагорбом, на якому здіймалося його велике біле шатро. У передсвітанковій осінній імлі темніли розкидані по степу намети, поміж ними подекуди тліли кострища. Невс озирнувся й побачив, що нукери[43] застигли на поштивій відстані зі списами та шаблями напоготові. Пильнують, не сплять. А де ж Тегур? На поклик служник не відгукнувся. Наказав шукати. Спочатку потай, лише силами ближніх нукерів, — не знайшли. Підняли на ноги весь табір — також ні сліду. Кінь та речі Тегура були на місці. Ніби нічого коштовного не зникло. Втім, ніде не було золотої старовинної піали кагана, у якій служник щоранку подавав йому кобиляче молоко. Отже, вкрав і втік! Але чому лише піалу, чому не узяв інших коштовностей та коня? Лише оту, помережену дивними візерунками та незрозумілими написами, важку старовинну піалу — одну з коштовностей із посагу Суї? Чому дременув саме зараз, коли Невс нарешті отримав ординський ярлик на каганат і його могутність зросла удесятеро? Служити володареві Невсові Першому тепер мріятимуть сотні таких, як той нещасний Тегур! Невже здогадався, що Невс шукає приводу, аби жорстоко стратити його? Нічого, скоро причини втечі з’ясуються, адже сховатися у степу ніде. Щойно сонце прожене туман — спіймають і розірвуть-таки кіньми. Втеча і крадіжка! Кращої підстави годі й шукати — ні в кого не повернеться язик звинуватити кагана у несправедливості, навіть у Суї.

Наразі ж він має інший клопіт, — розмірковуючи так, Невс повернувся до шатра, — тепер слід швидко йти до столиці каганату Мокселі. І на Лобному місці, що під Відьминим пагорбом, показати усьому люду золотий ярлик та братися до влади над його, богдиханом даними, підданцями.

Тегура, одначе, не знайшли. Надіслані на пошуки роз’їзди до полудня повернулися ні з чим — втікач немов у воду впав. Невс наказав згортати табір — квапився до Мокселі. Отримавши ярлик, він налаштувався запровадити нові податки, і мав намір зібрати їх ще до першого снігу.

Тегур був єдиним, кого Невс залишив у живих, коли вісім років тому спалив маленьке селище на березі Ладоги. Тоді майбутній каган командував загоном зарізяк-ємлів. Вождь Зурунд саме тоді почав відвойовувати життєвий простір у слабкіших племен.

У сплюндрованому Невсом селищі Тегура злапали останнім. Він був припнутий мотузкою у добре замаскованій землянці під пагорбом, на якому ріс священний гай винищеного роду. Невс мало не наказав зарубати і його, але передумав — був здивований незвичною поведінкою та зовнішністю малого, якому, як згодом з’ясувалося, було лише сім років. Гордовитої постави, зі спокійним поглядом великих синіх очей під буйною копицею солом’яного волосся, з прямим тонким носом — хлопчина був майже цілковитою протилежністю своїх кирпатих та опецькуватих одноплемінників. Та виявилося, що з Тегуром у них немає нічого спільного. На запитання, хто він — хлопець розповів, що його викрали торік, під час нападу на купецьку валку його батька. Валка прямувала аж із далекої Аланиїди — країни під Кавказькими горами — до Новогорода. Майже рік його тримали у полоні в очікуванні свята Сонцевороту, коли його