Читати книгу - "Смутна доба"

За повсталими йшли навіть багаті, доки Болотников не став розсилати «підметні» грамоти, у яких закликав громити бояр. Говорилося там, що москвичі невдячні до царя Дмитрія, який любить їх і захищає, цар обіцяв повернутись і покарати винних.

Писала листи чиясь хитра рука.

— Єзуїтська! — вставив слово князь.

До Болотникова приєднався боярський син Істома Пашков, він підняв проти Шуйського Тулу, Венєв, Каширу та ще два десятки міст на східних околицях держави, зрадила Шуйському Астрахань, заворушилися інородці на Волзі та Уралі.

Князь Острозький хотів щось вставити, та передумав.

— Слухаю тебе уважно!

Та Болотникова лишають дворяни, продає Істома Пашков. Він одходить до Калуги, повстанці запекло захищаються. Не здавалися навіть при поразках — сідали на порохові бочки і зривали себе в повітря.

Цар Василь отримував верх, хоч південь стояв за самозванця.

— Хто переможе — сьогодні ще невідомо, — мовив князь.

Він знав більше від козака: готувалися на допомогу самозванцеві надвірне військо Вишневецького, Тишкевича, Зборовського, Сапеги. Керував рушенням князь Рожинський, запеклий католик і недруг Острозького.

— Лишайся в Острозі, — сказав князь, коли Тарануха закінчив, — хоча очей із самозванця не спускай. Хай твої люди пильнують і за кожним кроком холопського воєводи!

Тарануха мовчки вклонився, волів бути у Києві.

Однорукого Левко помітив, коли той виходив зі служб каштеляна, що у південній частині замку, над самим зривищем Замкової гори. Логвина козак запам'ятав, його мав знищити, на тому поклявся старшому Розтопчі.

Логвин, гість каштеляна, жив у Чигирині не перший день, часто з'являвся у місті. У Левка аж свербіли руки звести рушницю, та не хотів перед нападом на Чуту зчиняти тривогу.

Козаки зупинились на хуторі брата Антона Волевича, край селища, що поруч чутинського маєтку каштеляна. Замочок на взгір'ї, під лісом, від хутора рукою подати.

Левкові уже вдалося бачити Долю, щоправда, здалеку, під час її прогулянки з двома служницями. Дівчина теж його упізнала, бо здригнулася вся і головою поникла. Але не видала себе.

Щоб не мозолити очі селян, козаки подалися в Чигирин до удови Марії Волевички, що мала двір у самому центрі містечка.

Після відходу залоги Чигирин обезлюднів, хоч у замкові чинився шарварк[187] — наближалося весілля каштеляна, вінчати їх мали в домашньому костелі Яна Даниловича. Йшов поголос про можливе викрадення молодої, тому готування проходило у цілковитій таємниці. Долі у Чигирині ніхто не бачив, її мало хто знав, ніхто не відав, де вона взагалі. Подейкували, що каштелян кинув усе надвірне військо старости на охорону дівчини, казали навіть, що втікачку тримають у місцевій хурдизі[188] поруч з грабіжниками та убивцями.

Удова, в якої жили козаки, щось підозрювала, але ні про що не питала і до подій не втручалась. Тільки співчутливо поглядала на Левка, гарячий за вдачею козак місця не знаходив. Вже б учинив якусь дурницю, не будь розважливого і мудрого Покрови.

— Ти мені що казав? — гримав Отрош на товариша, коли той поров гарячку. — Хочеш діло провалити?!

Левко умовкав, а тоді знову накручував себе.

Та події наближались, у суботу Долю мали перевезти до замку, тоді щось зробити взагалі буде неможливо.

— Усе йде, як вирішили! — плеснув Левка по плечу Покрова.

Ілляш казав, що запорожці менше готувалися до штурму Варни, ніж до викрадення Долі.

У п'ятницю козаки покинули Чигирин, удова Марія крадькома перехрестила їх, коли виїхали за ворота. Того ж вечора прибули до брата Волевича, на хуторі й заночували.

Економа уже другий день не було в старостві — поїхав до Черкас на ярмарок за останніми покупками до весілля. Перед тим, як покинути замочок, пан економ