Читати книгу - "Павло Скоропадський — останній гетьман України"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Із липня 1918-го Скоропадський почав активно шукати контактів з Антантою та все менше йшов на поступки командуванню окупантів. Гетьманський уряд почав зв’язуватись із нейтральними державами: Швейцарією, Іспанією, Данією, Швецією, Голландією, Норвегією… влітку 1918 року гетьман намагався налагодити відносини з Францією та Англією, але Німеччина та Австро-Угорщина рішуче запротестували проти цього і Скоропадський відступив.
У липні, заданими австрійського командування, німці знову розглядали план усунення від влади Скоропадського та встановлення військового режиму. Можливо, до німців уже доходила якась непевна інформація про «таємниці» Павла Петровича.
Гетьман згадував, що не тільки він шукав політичних контактів: «Маса всіляких агентів не тільки центральних держав, але й головним чином нейтральних, щодня прибували до Києва з усілякими пропозиціями». Агенти нейтральних держав у 1918 році були вже скоріше антантівськими агентами, ніж «незалежними радниками».
Залишаючись таємним захисником інтересів Франції, Моркотун часто виїжджав до нейтрального Стокгольма, де контактував з масонами країн Антанти. Зв’язки і вплив Моркотуна були спрямовані на формування «таємного антантівського лобі» при гетьмані. Антантофіл та масон барон Штейнгель стає послом гетьманської держави у Німеччині. Парадоксально, але частина масонів України, орієнтованих на Францію, підтримали Скоропадського і збирали матеріальну допомогу на гетьманський переворот.
Сучасники, зокрема князь Є. Трубецькой, стверджували, що гетьманський міністр Сергій Гербель підтримував організацію добровольчих військових підрозділів в Україні, займався саботажем стосовно поставок до Німеччини та Австро-Угорщини, приховуванням запасів хліба, сукна та зброї на Чернігівщині й Харківщині.
Гетьман намагався знайти спільну мову з генералами Алексєєвим і Денікіним та за посередництвом генерала-отамана Дутова (лідера уральських білих козаків) домовитися про спільні дії з адміралом Колчаком. Ці кроки назустріч Скоропадський робить, незважаючи на те, що Алексеев, Денікін та Колчак підтримувалися Антантою і вороже ставилися до Німеччини.
У липні 1918 року посол України в Німеччині барон Штейнгель доповідав гетьману та міністру закордонних справ: німці вважають, що у Києві відбувається «подвійна політична гра», і вимагають, аби політика гетьмана відповідала всім таємним домовленостям від 18 квітня 1918 року між Скоропадським, Ейхгорном і Муммом.
Павло Петрович згодом цнотливо зазначить: «…я часто дивувався, як пильно вони (німці. — В. С.) спостерігали за мною. Буквально кожний мій крок був їм відомий. Взагалі, крім німців, мій будинок був вузлом будь-яких темних організацій. Я іноді для перевірки скажу кому-небудь під страшним секретом якусь новину та сміюся, коли згодом дізнаюся, що у певній групі було вжито певних заходів, про які мені вже доносила моя розвідка. Очевидно було, що цей «страшний секрет» вже був повідомлений куди треба. Військові люди не знають всієї цієї мерзенної закулісної політичної гри, всіх тих небачених пружин, які грають людством». Про «пружини» гетьман мав би знати ще з часів служби при дворі Миколи Другого, з часів своєї участі у заколотах та завдяки контактам з французькими агентами, німецькими військовими та дипломатами…
Можливо, гетьман Скоропадський не був «германською маріонеткою на українському троні», як про це вже 83 роки пишуть публіцисти, політики, історики. Напроти, Скоропадський був таємним, неймовірно засекреченим агентом Антанти. Французькі емісари (генерал Табуї), спілкуючись із гетьманом ще у січні—лютому 1918-го, переконували його змінити уряд Центральної Ради як «пронімецький», що зазвав до України німецьке військо.
Хіба промовляє на користь германської орієнтації гетьмана той факт, що він скинув Центральну Раду? Але саме Центральна Рада привела німецьку і австрійську армії в Україну. У тій ситуації, коли австро-німецька армія, що стояла в Україні, нараховувала півтора мільйона солдатів, гетьман просто не міг відкрито виступити проти окупантів. Він був би негайно розчавлений при першому ж натяку на опозиційність Німеччині… А от таємно шкодити німцям «зсередини» й інформувати про становище німців Францію він міг би з великим успіхом.
Перший аргумент на користь такої версії — його масонство. Ложі, до яких таємно належав Скоропадський, споконвіку орієнтувалися на Францію та Англію і не були пов’язані з німецьким масонством. Моркотун як головний провідник французького впливу невідступно перебував при гетьмані, повідомляючи до Франції про всі зміни німецької політики в Україні.
Весна — літо 1918 року — час, коли Німеччина кидала свої останні сили на Західний фронт у надії розтрощити французьку оборону і взяти Париж. У цей момент найкращим маневром на користь Франції було б відволікання частини австро-німецьких військ від французького театру воєнних дій. Повстання селян в Україні і затягування перебування в Україні 200 тисяч австро-німецьких багнетів і шабель було кращою допомогою Франції.
У цей час гетьман активно протестував проти наміру німців реквізувати 3/5 військового майна російської армії як військову здобич і намагався зірвати цей план. Керівництво Австро-Угорщини обурювалося поведінкою гетьмана, твердячи, що, надаючи 120 мільйонів крон на утримання своєї армії в Україні зі свого бюджету, воно не може отримати таких необхідних державі обіцяних українським урядом харчів.
Можливо, гетьман (або «його довірені люди» — Моркотун і Ко) таємно сприяв (з допомогою Бутенка) затягуванню поставок української пшениці, м’яса, сала, вугілля, заліза до Німеччини, можливо, гетьман сам інсценував локальні повстання проти свого режиму, відтягаючи австро-німецькі гарнізони в Україну. Цікаво, що перші повстання стались у районах учорашніх вільних козаків, які півроку тому обирали Скоропадського своїм гетьманом, а проти них, на прохання гетьмана, направлялися не гетьманські, а німецькі війська.
Послом у Німеччині став стовп масонства барон Штейнгель. Ніковський згадував, що згоду бути послом України в Німеччині Штейнгель дав «під впливом місцевих масонських груп».
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Павло Скоропадський — останній гетьман України», після закриття браузера.