Читати книгу - "Емілі з Місячного Серпа"

Емілі вже відходила, і жвавим кроком, але, почувши про Тедді, зупинилася й озирнулася.

— Якщо він мені освідчиться, я вийду за нього заміж.

— Якщо ти зробиш це, я голову йому зітну! — крикнув розлючений Перрі.

Емілі твердим кроком рушила додому. Прийшовши, піднялася на горище — обміркувати все, що почула.

«Це було романтично, але неприємно», — ось якого висновку вона дійшла. А вірш про весну так і залишився невикінченим.

Од тітки Ненсі не надійшло ні відповіді, ні навіть простого підтвердження, що фото (чи то пак мальований портрет Емілі) вона справді отримала. Тітки Елізабет і Лаура, знаючи вдачу та звички тітки Ненсі, не дивувалися її мовчанці, та Емілі зажурилася. Може, тітці Ненсі не сподобалося те, що вона зробила? А може, вирішила, що Емілі занадто дурна, аби гаяти на неї час?

Емілі написала тітці Ненсі дуже люб’язного, дуже шанобливого листа, в якому, однак, енергійно протестувала проти закиду щодо своєї глупоти й ледве не вимагала відповіді. Ясна річ, вона не посміла цього листа відіслати. Натомість ретельно склала його і сховала в отоманці, поруч із листами до батька, після чого забула про тітку Ненсі. Коли ж раптом… від старенької прийшов лист.

Елізабет і Лаура розмовляли на цю тему, геть забувши про Емілі, що сиділа на порозі кухні. Дівчинка саме уявляла себе в салоні королеви Вікторії. У білому вбранні, вона схилялася поцілувати королевину руку, аж тут її мрії перетяв різкий голос тітки Елізабет:

— Як ти гадаєш, Лауро, дозволити Емілі відвідати тітку Ненсі?

Емілі наставила вуха. Яким то вітром повіяло нині?

— Судячи з її листа, вона прагне побачити Емілі зблизька, — відповіла Лаура.

Емілі вжахнулася.

— Примха. Примха, та й годі. Ти ж знаєш, які в неї бувають забаганки. Поки Емілі приїде, забаганка мине.

— Так, але, з іншого боку, якщо не пошлемо до неї дитини, вона нам цього не пробачить — нам або навіть Емілі. Образа буде страшенна. Треба дозволити Емілі — хай спробує щастя…

— Не розумію, про яке щастя ти говориш. Якщо тітка Ненсі, окрім своєї річної ренти, має якісь гроші — а цього ніхто не знає напевно, хіба Кароліна — так от, якщо вона має гроші, то все залишить Прістам. Леслі Пріст — її улюблениця. Тітка Ненсі завжди віддавала перевагу рідні свого чоловіка перед своєю власною. Емілі може сподобатись їй, адже вони між собою схожі — обидві нудні. А тобі відомо, як вони висловлюються про наш рід — вона і та огидна Каролін.

— Емілі надто юна, аби зрозуміти, — м’яко заперечила Лаура.

— Я розумію більше, ніж вам здається! — гукнула Емілі від порогу.

Тітка Елізабет від несподіванки здригнулася.

— Емілі Стар, ти ще не втямила, що підслуховувати не можна?

— А я не підслуховувала. Гадала, ви знаєте, що я тут присутня. Хіба я винна, що мої вуха — чують? Чому ви не шепотілися? Коли шепочетесь, я знаю, що у вас таємниці, й тоді силкуюся не чути. То я маю їхати в гостину до тітки Ненсі?

— Ми ще нічого не вирішили, — холодно відповіла тітка Елізабет. І раніше, як за тиждень, Емілі нічого не довідалася. Сама не знала — чи має охоту їхати, чи ні. Тими днями тітка Елізабет заходилася виготовляти сир (Місячний Серп славився своїми сирами), а Емілі зацікавлено спостерігала, була достоту поглинута цим процесом. Так само, як забавами з Ільзою, Тедді та Перрі. Розігрували «Сон літньої ночі» — розігрували захоплено. Тедді з неабияким артистизмом розмалював старі вітрила, невідь де роздобуті Перрі, — вони стали правити за декорації; Ільза з паперу звичайного і цигаркового виготовила театральні строї; а Емілі дещо переробила п’єсу Шекспіра, пристосувавши її до місцевих умов та обставин. Далі поділили між собою ролі: Емілі грала Титанію і Гермію, а також цілий гурт добрих чарівниць, Ільза — Іполіту й Гелену, і так само добрих чарівниць, хлопці ж робили те, чого вимагав діалог у тому чи тому епізоді. Тітка Елізабет не відала про ці забави. А якби дізналася, то хутко поклала б їм край, бо вважала всілякі театральні видовища чимось гріховним. Тітку ж Лауру втаємничили у змову, так само, як кузена Джиммі та Високого Джона.

Полишити це все бодай на короткий час було б доволі прикро, та, з іншого боку, Емілі страшенно кортіло познайомитися з тіткою Ненсі й побачити її оселю в Поповому Ставі. Оце «з другого боку» перемагало: вона радше поїхала б, аніж не поїхала. І коли угледіла, що тітка Лаура прасує її білу спідничку, а тітка Елізабет видобуває з нетрів горища стару запорошену валізку, то зрозуміла: відвідини Попового Ставу є справою вирішеною. Відтак витягла з отоманки листа до тітки Ненсі й дописала «post scriptum» свої вибачення за передчасні й недоречні докори на її адресу.

Ільза дулася на Емілі: перспектива провести самотою, без незмінної своєї товаришки, цілий місяць до вподоби їй не припала. Не буде вечірніх, при світлі місяця, забав, не буде й з ким посваритися. І, зрештою, Ільза ще ніколи ні в кого не гостювала, тим-то від’їзд Емілі справляв їй подвійну прикрість.

— А я б нізащо у світі не поїхала до Попового Ставу, — заявила Ільза. — Бо дім тітки Ненсі вподобали духи. Там аж надто моторошно.

— Неправда, — відрізала Емілі.

— Ні, правда! Там оселився дух, якого можна почути й відчути його присутність, але уздріти не можна. Ох, не хотіла б я бути на твоєму місці — за жодні скарби!