Читати книгу - "Індоарійські таємниці України, Степан Іванович Наливайко"

Санскр. gopala (хінді — gopal) — пастух, цар, правитель. Синонім — gopalaka (хінді — gopalak). Жіноча форма — gopali, gopalika (СРС, 197). Ґопалака — епітет бога Шіви, який вважається покровителем худоби, «скотіїм» богом, як і слов’янський Влес/Велес. Шіва має ім’я Вріша (хінді Вріш) — «Бик», споріднене з Влес/Велес.

Ґопала — одне з найуживаніших імен Крішни, воно й нині популярне в Індії чоловіче ім’я. Може виступати як окреме ім’я і першим або другим компонентом у двоосновних іменах. От хоча б у сучасних індійських літераторів: Ґопалькрішна Кауль, Ґопальшаран Сінх, Ґопальрам Ґахмарі. Ім’я Рамґопал має відомий індійський танцівник. Секретарем індійського посольства в Україні був Ґопал Баґлай (про українське й індійське прізвище Баглай див.: ТРС, 177–186). Засновником держави Палів у Бенґалії та Біхарі (проіснувала чотири століття) був цар Гопала І (VIII ст.), а при Ґопалі ІІІ вона почала занепадати. Ґопала — прізвисько Сахадеви, одного з п’яти братів-пандавів. Ґопалі, «Пастушка» — небесна русалка-апсара, згадувана в «Махабгараті». Л. Ґопал і К.Ґопалачарі — сучасні індійські історики. Рам Ґопал — теж історик, автор книги «Індія у ведійських кальпасутрах» (1959; кальпасутри — трактати про об<205>ряди й ритуали). Ґопалакрішна Ґокхале (1866–1915) — видатний діяч Індійського Національного Конгресу (ІНК). Раджаґопалачар’я (1878–1972) — індійський політичний і державний діяч, засновник партії «Сватантра» («Незалежна»); Ґопалакрішна Бгатта (ХІІІ ст.) — автор аюрведичної (медичної) праці «Расендрасара-санґраха».

Ґопала Бгатта — видатна постать у вішнуїстському русі. Син брахмана з Південної Індії, він юнаком прибув у Вріндаван, де зросли Крішна й Балавіра, і став одним із шести «ґосвамі Вріндавана». Санскр. gosvamin, або gosvami, досл. «власник корів», тотожне хінді gosayin та нашому хазяїн. У Бенґалії і Біхарі терміном ґосвамі означали ватажків вішнуїтів і крішнаїтів. Деякі ґосвамі жили в монастирях, а деякі провадили мирське життя (DI II, 145). Ґосвамі, ґосвамін, ґосаїн, ґосамі, Свамі, Свамін, Самі — і епітети Вішну-Крішни.

«Ґопала-чампу» — праця Джіви Ґосвамі (ХVII ст.) про ранній період життя Крішни. «Ґопала-тапана» — назва малої упанішади зі списком 108 упанішад. Інша мала упанішада — «Ґопалоттара-тапіні», присвячена бесідам пастушок-ґопі з мудрецем Дурвасасом. «Ґопала-двадашакшарі-мантра» — магічна формула (мантра), одна з цілей якої — підкорити своїй владі жінку. Ця мантра звучить шрі хрім клім крішная ґовіндая сваха й уміщена в «Ґопала-пурва-тапіні» (DI, II 142–143). Ця суто вішнуїстська упанішада присвячена крішналілі у Вріндавані.

Крішналіла, досл. «Крішнині грища», або расліла — народні вистави у Північній Індії з життя Крішни. Походження їх вбачають в епізодах, коли пастушки-ґопі танцюють довкола Крішни, зображаючи свого улюбленця та його подвиги. Історичні центри крішналіли — місто Матхура й місцевість Вріндаван. Вистава складається з церемонії вшанування богів, «чистого» танцю — рас у стилі катхак та ігрової частини — ліла. Оповідачем виступає постійний персонаж свамі (свамін) або ґосаїн. Ролі богів виконують хлопчики-брахмани, а піснями служать вірші середньовічних поетів Сурдаса, Харідаса та інших. Пізня форма крішналіли — рахас вплинула на становлення в XIX ст. новочасного індійського театру. Таке ж народне дійство, тільки з життя Рами, героя «Рамаяни», називається рамліла; центр його — місто Варанасі.

У термінах крішналіла, расліла й рамліла компонент ліла в індоарійських мовах означає «гра», «розвага», «забава» (СРС, 555). Він входить у низку індійських жіночих імен, наприклад, Камаліла, Ананґаліла, що їх мали дружина <206>знаменитого царя Вікрамадітьї й царівна, дочка царя Дгармаґопи, в імені якого компонент ґопа тотожний ґопала. Кама — «Пристрасть» й Ананґа, «Безтілесний» — імена індійського бога кохання. У давній і середньовічній Індії були популярні весняні святкування, присвячені Камі й насичені еротичними іграми, обрядами й піснями. Так само й довкола Крішни, який неперевершено грав на сопілці, пастушки-ґопі водили хороводи, колові танці. Це відбиття давніх весняних танцювально-еротичних обрядів, присвячених Крішні й Камі, якому на слов’янському грунті відповідає Лель-Полель.

І Кама, і Крішна причетні до Вішну та його дружини Лакшмі. Вішну відповідає слов’янському Ладо, Ладові, а Лакшмі — Ладі. Син Лади — Лель, як син Лакшмі — Кама. Лель-Полель, з якими споріднене індійське ліла — бог весни, молодості й кохання, від його весняного свята невіддільні обрядові молодіжні ігри й дівочі хороводи. В індійців ліла — хороводні ігри дівчат, присвячені коханню юного бога-пастуха Крішни-Ґопали. А поклоніння Крішні-Ґопалі споріднене з поклонінням Йвану Купалу й грецькому Аполлону.

В українців ляля — головна граюча дівчина в весняному хороводі «Ляля», влаштовуваного 22 квітня, напередодні Юрія. Дівчина-ляля сидить у вінку й зелені серед дівочого хороводу, який співає і танцює довкола неї. Їй до ніг кладуть вінки із зелені, а вона роздає подругам солодке й кисле молоко, сир, масло, сироватку тощо. Тобто маємо ті ж молочні продукти, що й на свята Крішни-Ґопали. Корова й молочні продукти відіграють важливу роль у торжествах та іграх. На святі народження Крішни найбільш важливою і цікавою частиною святкування є дадгіканда — гра в кисле молоко. Автор «Прем-сагара» Лаллу-джі Лал так описує її:

«Всі пастухи, які були в Ґокулі, причепурившись і глеки з кислим молоком поставивши на голови дружин, з піснями й танцями прийшли вітати Нанду (прийомний батько, в родині його зростали Крішна й Баладева — С.Н.). І там затіяли таку вже дадгіканду, кисломолочну гру, що потонув весь Ґокуль в кислім молоці» (Лаллу, 124).

Ця «кисломолочна» гра відбувається з давніх-давен і донині на народини Крішни. Посвята хлопчика в пастухи — важлива й урочиста подія. Посвячуваному на чоло ставлять кислим молоком тілак-цятку. Коли Крішні сповнилося вісім років, Нанда, «звелівши Крішні й Баладеві стійлу поклонитись, звернувся шанобливо до пастухів: «Братове, від <207>сьогодні, коли поженете корів на пашу, узяти Балу й Крішну не забудьте. Але обох із ока не спускайте, щоб не лишилися, бува, не заблукали в лісі!» (Лаллу, 146).

Корови беруть активну участь в іграх не тільки дітей, а й у житті дорослих. Так, після принесення пожертви священній горі Ґовардгані, «в оселі кожній свято там було й веселощі; і пастухи, корів з телятами розфарбувавши в різні кольори, на шию їм стрічок поначіплявши з дзвіночками, всілякі ігри стали відбувати» (Лаллу, 170). Видовище корів, що біжать, невимовно прекрасне. Корова — взірець ніжності. А звання пастуха, навіть зовнішній вигляд його для Крішни —