Книги Українською Мовою » 💙 Фантастика » Можливість відповіді, Ігор Маркович Росоховатський 📚 - Українською

Читати книгу - "Можливість відповіді, Ігор Маркович Росоховатський"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Можливість відповіді" автора Ігор Маркович Росоховатський. Жанр книги: 💙 Фантастика. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 72 73 74 ... 99
Перейти на сторінку:

— Вождь? Той самий, з яким ти бачився тут, у лісі?

На одну лиш мить він дозволив собі здивовано глянути на мене. Ствердно хитнув головою.

— Вождь племені імпунів. Амкар. Батько Касіта.

— Навіщо він це зробив?

Касіт, дивлячись кудись убік, знизав плечима:

— Ніхто не знає. Вождь знає.

— А ти?

Він дивився у тому ж напрямку. Я зрозумів: знає, але не скаже.

— Підемо з тобою до вождя разом, — запропонував я.

Страх і надія воднораз спалахнули в ньому. Я не міг визначити, яке з цих почуттів було дужчим у даний момент. Юнак щось сказав Ла, і вона низько схилила голову. Він узяв її за руку.

— Ми йдемо з тобою, грізний боже.

2

Ух біг поруч зі мною і весь час намагався зав’язати “розмову” — йому було нудно, хотілося звернути на себе увагу. Пересвідчившись, що всі його спроби зараз марні, він запитав жестами: “Не хочеш гратися зі мною? Граєшся з ними?”

— Це люди, такі ж, як я. Пограюся з тобою пізніше, — відповів я, і він ще більше засмутився.

“Я теж — люди. Хочу гратися з тобою”, — засигналив він.

Мене заінтригував цей “монолог”, захотілося остаточно перевірити давні припущення. Я запитав:

— Але ж ти мавпа. Хочеш стати людиною? Такою, як вони?

Ух заперечливо замотав головою. Цей жест він засвоїв уже давно.

“Ні, ні. Не треба. Краще бути мавпою!”

Що ж, він сказав правду. Свою, мавп’ячу правду. І хоча не прірва, а невелика канава: кілька звивин, будова голосових зв’язок, горлянки, двох—трьох суглобів і кісток, — відділяла його від людини, але цієї відмінності було достатньо, щоб привести до нової якості в мисленні. Набути її Ух не міг. Здавалося б — один стрибок через канаву, і він опиниться в іншому стані. Проте навіть для такого стрибуна, як Ух, цей стрибок був нездоланний. Я описав свій висновок математично і ввів його в рівняння еволюції, яке вже розрослось до багатьох тисяч величин.

На цьому мій інтерес до Уха було вичерпано. Не можна марнувати час — треба дослідити інший щабель драбини…

На прощання я постарався направленим випромінюванням стерти з пам’яті Уха деякі спогади й навички. Вони могли перешкодити йому в подальшому житті в джунглях серед мавп.

Коли до печер лишалося близько трьохсот метрів, нас помітили. Молодий воїн-мисливець щось закричав, і до нього почали збігатися люди. Натовп наїжився списами, над головами зметнулися дрюки. Я поки що нічого не робив, чекаючи розвитку подій.

Незабаром серед натовпу з’явився вождь із своїм почтом. Вони намагалися заспокоїти людей. Час від часу вождь, вказуючи на мене, виголошував:

— Еламкоатль!

Це було ім’я найголовнішого бога.

Натовп підхопив ім’я і в один голос прокричав його. Проте люди по-різному реагували на мою появу: одні вклонялися, інші з жахом відверталися. У мене виник здогад.

— Ви вже зустрічалися з подібними до мене? — спитав я Касіта.

— Так. Тоді ми жили в іншому місці. Богів було багато. — Він розчепірив пальці обох рук, три загнув.

— Вони принесли вам подарунки?

— Дали нам солодку смолу і обіцяли повернутися. Ми покинули ті місця.

Від натовпу відділилося кілька чоловіків і попрямували до мене. Це були посли. На витягнутих долонях вони несли засушених комах, ягоди, круглий блискучий камінець. Не доходячи кількох кроків, вони впали на коліна й поклали перед собою подарунки.

Натовп напружено стежив за цією процедурою.

Довелося прийняти подарунки, і з натовпу вирвалося одностайне зітхання.

Я підвів з землі одного з послів. Це був вождь, батько Касіта. За його прикладом підвелися й інші. Вони поспішили відступити подалі від мене й стати ближче до своїх родичів. Вождь залишився. Він щосили намагався зберегти гідність.

— Ти врятував мого сина, могутній боже. Володій нами.

Я не став переконувати його в тому, що я не бог. Це було б марно її небезпечно, зокрема для молодої пари.

У супроводі послів ми наблизились до натовпу. Касіт і Ла старалися триматися ближче до мене, але зараз одноплемінні майже не звертали на них уваги. Люди схилялися переді мною, дехто падав па землю, закриваючи обличчя руками.

— Еламкоатль з нами! — тріумфуючи, вигукував вождь.

Так мені довелося стати богом у племені імпунів. Я докладав зусиль, щоб бути добрим і мудрим богом, принести користь тим, хто вірив у мене. Колись Михайло Дмитрович сказав мені: “Наша зброя — віра і сумнів. Однак є немало людей, чия зброя — лише віра. Вона допомагає вести тяжку боротьбу за те, щоб життя не здавалося безглуздим. І хоча віра породжує ілюзії та міражі, однак для слабкодухих — це рятівні ілюзії, а для сліпих — їхні очі. І якщо вже хтось повірив, що ти здатен зробити його дужим і щасливим, то зумій жаліти його, не принижуючи”.

Як бог імпунів я благословив Касіта і Ла, і плем’я змушене було погодитися, щоб вони жили на його землі й під його захистом. Я скасував також звичай приносити криваві жертви.

Моїм вірним помічником став Касітів батько. Я переконався, що він невипадково є вождем племені. Одного разу він пояснив мені загадку, пов’язану з одруженням його сина на дівчині з чужого племені.

— Винен я,

1 ... 72 73 74 ... 99
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Можливість відповіді, Ігор Маркович Росоховатський», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Можливість відповіді, Ігор Маркович Росоховатський"