Читати книгу - "Пригоди Гекльберрі Фінна, Марк Твен"

Я впав тоді просто на поміст і насилу втримався, щоб не розревтися.

Розділ XXX

Король видряпався на пліт, кинувся до мене, схопив за комір, трусонув та й каже:

- Хотів нас позбутися, бісів блазню! Обридли ми тобі, ге?

А я йому:

- Ні, ваша величність, ми й на думці того не мали... Благаю вас, ваша величність!..

- Ану признавайся, що ти надумав, та швидко, бо душу з тебе витрясу!

- Слово честі, я розповім вам усе, як було, ваша величність. Отой чоловік, що його до мене приставили, був дуже добрий до мене і все казав, що мав сина, мабуть, мого однолітка, який помер минулого року; ну, то йому зробилося дуже жаль, коли він побачив, що такому ж самому хлопчикові загрожує страшна небезпека. І коли в труні знайшли золото, люди з великого дива всі чисто туди посунули, а він відпустив мене й шепнув: «Тікай звідси, бо вони тебе повісять, чуєш!» - і я накивав п՚ятами. Чого мені було лишатися - виручити вас я нездатний, та й нащо голову в петлю встромляти, коли є змога чкурнути? Отож я не спинявся, аж поки човна побачив. Добравшись до плоту, я сказав Джімові поспішати, а ні, то мене схоплять і повісять, та ще пожурилися ми з Джімом, що ви з герцогом навряд чи й живі лишилися - мені аж серце краялося на саму думку про це, і Джімові теж, а забачивши вас, зрадів я несказанно; ось поспитайтеся лишень у Джіма.

Джім підтвердив, що так воно й було насправді; але король наказав йому заціпити пащу, а тоді промовив:

- Аякже! Так я тобі й повірив! - та й знову почав мене трусити, нахваляючися, що втопить.

Однак герцог заступився за мене:

- Дайте хлопцеві спокій, старий ви йолопе! А ви, може, скажете, інакше вчинили б? Чи ви бодай пам՚ятали про нього, як вам звільнитися пощастило? Я щось собі того не пригадую.

Ну, то король відчепився від мене й почав натомість лаяти на всі заставки і містечко, і всіх його мешканців. Проте герцог сказав:

- Ви б краще себе лаяли! Ви ж найбільше в усьому винні. Ви з самого початку поводилися безглуздо, за винятком отієї вельми вдалої вигадки з вашою блакитною стрілкою. Дотепно ви утяли - краще й не вигадаєш. Це єдине, що нас вирятувало з біди. Коли б не це, то сиділи б ми з вами в буцегарні, поки надійшли б речі тих англійців, а тоді нас - до криміналу, от щоб я з цього місця не зійшов! А через вашу хитру вигадку мусили ті бевзі аж на кладовище чалапати, а там золото ще більше нам прислужилося. І коли б отим йолопам у голові не потьмарилося й вони не рушили, щоб і собі на торбину з золотом зиркнути, довелося б нам спати в тісних краватках цієї ночі,- краватках, куди міцніших, ніж нам хотілося б.

Хвилину вони мовчали - поринули в глибокі роздуми; потім у короля наче само собою вирвалося:

- Гм! А ми гадали, що то негри поцупили торбину!

Я аж скрутився.

- Еге ж,- відказав герцог з притиском, глузливо,- ми гадали...

За півхвилини король мовив протягом:

- Ну, принаймні я гадав.

А герцог йому тим самим тоном:

- Якщо казати відверто, то саме я гадав.

Король уже наїжачився та й каже:

- Слухайте, Бріджуотере, на що саме ви натякаєте? А герцог йому жваво на те:

- Якщо на те пішло, дозвольте вас запитати, на що саме ви натякаєте?

- Отуди к бісу...- ущипливо відказав йому король.- А втім, я ж таки не знаю: може, ви тоді спали й самі не тямили, що робите?

Герцог розлютився та як визвіриться на короля:

- Перестаньте чорти батька знащо варнякати! Невже ви мене за ярмаркового дурня вважаєте? Та невже ж ви припускаєте, що я не знаю, хто саме сховав гроші в труні?

- Атож, сер! Я знаю, що ви те знаєте, бо самі їх туди і всунули!

- Брехня! - і герцог учепився в нього.

Король залементував:

- Не чіпайте мене!.. Пустіть моє горло!.. Я відмовляюсь від того, що казав!

А герцог йому:

- Гаразд, тільки признайтеся спершу, що то ви переховали туди гроші - надумали втекти від мене, викопати труну і загарбати всі гроші собі самому.

- Хвилинку, заждіть хвилинку, герцогу! Дайте мені відповідь на одне запитання, тільки чесно й по щирості: якщо то справді не ви поклали гроші в труну, скажіть, і я вам повірю й заберу назад свої слова.

- Ні, старий паскудо! І ти сам знаєш, що не я. Ну, що далі?

- Ну от, бачите, я вірю вам. Так, іще одне, тільки не казіться: чи не думали ви забрати гроші та переховати їх?

Герцог помовчав трохи, про щось міркуючи, а тоді й каже:

- Може, думав, а може, й ні! Проте хоч так, хоч сяк, а грошей я не цупив. А ви не тільки думали, але й поцупили їх!

- Бодай я, герцогу, крізь землю провалився, коли заховав ті гроші! Слова честі, не ховав! Не скажу, щоб я не мав такого наміру, бо я таки його мав... але ви... тобто я хотів сказати: хтось інший... мене випередив.

- Брехня! Ви вкрали їх і зараз признаєтесь, що вкрали, а ні...

Королеві почало клекотіти в горлі, й він прохрипів:

- Годі, признаюсь!

Я дуже зрадів, почувши таке. Мені аж полегшало, наче камінь із серця спав. Герцог розімкнув руки й сказав:

- Спробуєте ще раз відмагатися, у річці втоплю! Саме це вам зараз найбільш пасує - сидіти тут та пхинькати, як немовля, це єдине, що вам лишилося після всіх ваших паскудств.