Читати книгу - "Пригоди Гекльберрі Фінна, Марк Твен"

Все ще хлипаючи, король спробував несміливо відказати:

- Зважте, герцогу, це ж ви запропонували поповнити нестачу; я мовчав.

- Цитьте! І слухати не хочу! - крикнув герцог.- Тепер ви бачите, до чого догралися. Вони й свої гроші одержали назад, і наші загарбали, самий дріб՚язок залишився. Ідіть спати, і щоб я не чув про ті нестачі, а ні, то вони вам боком вилізуть!

Король подався до куреня й хильнув зі своєї плящини, щоб душу відвести, а незабаром герцог почав і собі з пляшки цмулити. За півгодини вони вже знову панібраталися, і що п՚яніші, то любіші були вони один одному, так і захропли, обійнявшись. Обидва вони добряче налигалися, а проте я помітив, що король, хоч і напився, а все ж і разу не прохопився словом, що то не він переховав у труну торбину з грішми. То й слава богу - мені стало легше на серці. Ну, звісно, як вони захропли, почали ми з Джімом балакати, і я розповів йому все чисто.

Розділ XXXI

Протягом кількох днів ми не наважувалися причалити до будь-якого міста, а все пливли наниз річкою. Ми заїхали вже на південь, у теплі краї, й опинилися далеко від рідної домівки. Почали нам траплятися дерева, порослі іспанським мохом, що звисав з гілля, наче довгі сиві бороди. Я вперше бачив, як він росте, і ліс від нього здавався урочистим і похмурим. Пройдисвіти відчули себе в безпеці та знову почали людей по містечках обдирати.

Спершу вони прочитали лекцію про тверезість, але майже нічого на тому не заробили - не вистачило навіть на випивку. В іншому містечку вони відкрили танцювальну школу, хоч самі зналися на танцях не більш за кенгуру; отож, як тільки ушкварили один круг, люди накинулися на них та й витурили з містечка. Іншим разом вони намагалися навчати людей красномовства, та не довго довелося їм вправлятися, бо їхні слухачі не витримали, обклали їх такою лайкою, що вони не знали де й подітися й мусили тікати геть. Бралися вони ще й до проповідництва, навіювання думок, лікування та провіщання майбутнього - до всього потроху; проте ні в чому їм не щастило. І наостанку опинилися вони у скруті - часом по півдня вилежувалися на плоті, мізкуючи, але один із одним майже не балакаючи, і настрій був у них найпаскудніший.

А оце раптом щось у них змінилося, й почали вони від нас у курені таїтися; бувало, по дві, по три години нишком про щось собі там радяться. Ми з Джімом насторожилися. Нам те не дуже по душі припало. Цим разом, думаємо, вони, певне, якусь капость більшу за попередню затівають. Ми вже й так і сяк мозком крутили, і зрештою вирішили, що вони хочуть пограбувати чийсь будинок або крамницю, а може, намірилися робити фальшиві гроші. Ми з Джімом ужахнулися й склали між собою угоду, що нізащо в світі до їхніх темних справ не пристанемо, а трапиться хоч якась нагода, то подамося геть та й розпрощаємось із ними назавжди. Якось, іще до сходу сонця, заховали ми плота в зручному, затишному місці - миль за дві нижче від закутнього містечка Пайксвілла - король зійшов на берег та наказав нам чекати у схові, поки він відвідає місто й рознюхає, чи не дійшли, бува, туди чутки про «Королівське Неабищо». (Знаю, куди ти поспішаєш! Уже надумався грабувати якийсь будинок, сказав я сам до себе. Ну та вернешся назад, а мене, Джіма й плоту вже й слід простигне. Шукай вітра в полі!) А ще король додав: якщо він до обіду не вернеться, то це означатиме, що все гаразд, і ми з герцогом також повинні податися до міста.

Отож лишилися ми чекати на плоті. Герцог весь час непокоївся й злостився і взагалі був не в гуморі. Він раз у раз до нас присікувався, ніби ми все не так, як слід, робимо,- чіплявся до кожної дрібнички. Було ясно видно: вони якесь таємне діло заварили. Я був радий, що настав полудень, а короля ще немає. Ну, думаю, якась зміна насувається,- гляди, слушна нагода накльовується... Почвалали ми з герцогом до містечка. Довго шастали, шукали короля, аж, нарешті, знайшли його в задній кімнатці якогось брудного шинку. Король був п՚яний як чіп. Якісь лобуряки дражнили його, щоб розважитись, а він їх лаяв на чім світ стоїть, нахвалявся віддубасити, але сам напився так, що кроку не міг ступити і зробити їм нічого не міг. Герцог назвав його старим дурнем, а король на відплату давай і його обкладати лайкою; за цим ділом я їх і покинув, вислизнув з шинку на вулицю та й дременув до річки - біг, певне, швидше від оленя; ну, думаю, дочекалися нарешті, тепер не скоро ви зустрінете нас із Джімом. Я геть захекався, прибіг, на десятому небі від щастя, і давай гукати:

- Відв՚язуй, Джіме, плота - ми врятовані!

Але ніхто не відгукнувся, і з куреня ніхто не вийшов. Джім зник! Я гукнув раз, і вдруге, і втретє... Бігаю по лісі, туди й сюди, все кличу, та даремно: Джім зник. Тоді я сів і заплакав - ніяк не міг стримати сліз. Але ж і сидіти довго на місці теж не міг. Вибіг хутенько на дорогу, намагаюся зміркувати, що ж його робити, аж бачу - назустріч іде якийсь хлопчина; запитую його, чи не бачив він незнайомого негра, одягненого отак, мовляв, і так, а він мені й каже:

- Бачив.

- Де? - питаю.

- На плантації Сайласа Фелпса, милі за дві звідси. То втеклий негр, і його впіймали. Ти його шукаєш?

- Та де там! Годину чи дві тому я здибав його тут у лісі, то він нахвалявся печінку мені вирізати, якщо я зніму галас, а тоді наказав