Читати книгу - "Дев'ятий дім, Лі Бардуго"

— Гаразд. Клич своїх людей. Якомога швидше.

Дівчині не подобалася думка про те, що Кейт Мастерс теж візьметься до справи, але згадка про її ім’я лише викличе подальші запитання.

— Упевнена?

Алекс знала, про що запитує Майк. Це було порушення всіх протоколів Лети.

— Я впевнена.

Вона вже була біля дверей, коли хлопець озвався:

— Зажди.

Він підійшов до стіни з декоративними урнами й відкрив одну, потім витяг із шухляди маленьку пластикову ємність і відміряв крихітну порцію срібного порошку. Закрив ємність і простягнув її Алекс.

— Що це?

— Зоресила. Аструмсалінас. Сіль з проклятого озера, у якому втопилася безліч людей, що закохалася у своє відображення.

— Як Нарцис?

— Дно озера вистелене їхніми кістками. Зоресила зробить тебе надзвичайно переконливою на час від двадцяти п’яти до сорока хвилин. Тільки пообіцяй мені, що дізнаєшся, де цей покидьок узяв Достойницю.

— Мені її вдихнути? Чи посипати на голову?

— Проковтни. Смак у неї огидний, тож це може бути непросто. Коли її дія вичерпається, у тебе скажено болітиме голова, як і у всіх, з ким ти контактуватимеш.

Алекс похитала головою. Така потужна річ просто стоїть на камінній полиці, де її може взяти будь-хто. Що ж тоді сховано в решті тих урн?

— Вам не слід володіти такими речами, — сказала вона, згадуючи Дарлінґтонові дикі очі й Мерсі на колінах. — Вам не слід бути спроможними робити таке з людьми.

Майкові брови поповзли вгору.

— То ти відмовляєшся?

— Я цього не казала. — Алекс поклала конверт у кишеню. — Але якщо я колись дізнаюся, що ви скористалися чимось таким проти мене, спалю цей будинок до пня.

Будівля на Лінвуд виявилася двоповерховою спорудою з білого дерева, і її ґанок прогинався під вагою допотопної канапи. Дарлінґтон розповідав їй, що колись «Омезі» належав будинок у провулку поряд з «Вовчою головою» — приземкуватий кам’яний котедж, повний лискучого коричневого дерева й вітражів. Їх написи досі були викарбувані в камені, проте Алекс виявила, що складно уявити собі вечірки на кшталт «Відриву „Омеги“» чи «Сексу на пляжі» в кімнаті, схожій на затишну чаювальню шотландських дівиць.

— Тоді культура братств була геть інакшою, — сказав Дарлінґтон. — Вони краще вдягалися, влаштовували офіційні вечері, серйозно ставилися до слів про «джентльменів і науковців».

— «Науковець-джентльмен» — непоганий опис для тебе.

— Справжні джентльмени не вихваляються титулами, а справжні науковці мають корисніші справи, ніж перехиляти підпалені шоти з «Доктором Пеппером».

Проте, коли Алекс запитала, чому братство вигнали з кампусу, Деніел лише здвигнув плечима й підкреслив щось у книжці, яку читав.

— Часи змінилися. Університету потрібне майно, а не борги.

— Можливо, слід було залишити їх у кампусі.

— Ти дивуєш мене, Стерн. Симпатизуєш братству пивних вечірок і недоречної агресії?

Алекс згадала про сквот на Седрос.

— Змусь людей жити, як тварини, і вони діятимуть, як тварини.

Проте слово «тварина» було занадто ніжним для Блейка Кілі.

Дівчина дістала пластмасову ємність із кишені й проковтнула порошок, що містився всередині. Її мало не знудило, тож довелося затиснути носа й рота руками, щоб не виплюнути все назад. Солоний порошок страшенно смердів, Алекс неймовірно хотіла прополоскати рота, але змусила себе проковтнути.

Відчуття не змінилися. Господи, а що, як Майк морочить їй голову?

Алекс сплюнула в багнюку на подвір’ї, піднялася сходами та штовхнула парадні двері. Вони були незамкнені. У вітальні смерділо старим пивом. Ще одна поламана канапа та крісло фірми «Лей-Зі-Бой» стояли коло пощербленого кавового столика, заставленого пластянками, а над саморобним баром, перед яким примостилися два різних ослінчики, висів банер з літерами дому. Хлопчина без футболки, у бейсболці козирком назад і піжамних штанях збирав розкидані горнятка й запихав їх до великого чорного сміттєвого мішка.

— Я шукаю Блейка Кілі.

Хлопчина насупився.

— Гм... ти його подружка?

Алекс пошкодувала, що так поспішала в «Рукописі». Як ця Зоресила має працювати? Вона вдихнула й розпливлася в широкій усмішці.

— Я дуже ціную твою допомогу.

Хлопець позадкував на крок. Торкнувся рукою грудей, наче його вдарили прямісінько в серце.

— Звичайно, — сказав він щиро. — Звичайно. Усе до ваших послуг.

Він усміхнувся навзаєм, і Алекс стало трохи млосно. І трохи дивно.

— Блейку! — гукнув до сходів хлопчина, жестом запрошуючи її йти за собою.

Підіймаючись, він двічі озирався й увесь час шкірився.

Коли вони опинилися на другому поверсі, Алекс почула музику, громоподібне гупання комп’ютерної гри, увімкненої на повну гучність. Тут сморід пива трохи слабшав, і дівчина відчула віддалений запах дуже поганої трави, попкорну з мікрохвильовки й хлопця. Це місце страшенно скидалося на те, де вони жили з Леном у Ван-Найсі. Можливо, його вбогість була трохи інакшою, архітектура старшою, а воно саме тьмянішим без чистого золота південнокаліфорнійського сонця.

— Блейку! — знову крикнув голий до пояса хлопчина.

Тоді він обернувся й узяв Алекс за руку з безмежно щирою усмішкою.

Із дверей висунулася голова велетня.

— Джіо, ти поц, — сказав він.

Блейк теж був без футболки і в бейсболці козирком назад, наче це якась уніформа.

— Ти мав помити сральник.

Отже, Джіо був новачок у товаристві або ще якийсь лакей.

— Я прибирав унизу, — пояснив він. — Хочеш познайомитися з... Господи, я не можу пригадати, як тебе звуть.

Авжеж, бо вона йому цього не казала. Алекс лише підморгнула.

— Спершу помий грьобаний туалет, — застогнав велетень. — Ви, дрочери, не можете просто срати згори на гівно! І хто це, в біса...

— Привіт, — сказала Алекс і — раніше вона ніколи цього не робила — струсонула волоссям.

— Я. Агов. Привіт. Як справи? — Він підтягнув шорти вище, потім опустив нижче, зняв бейсболку, розчесав пальцями заплутане волосся та знову напнув бейсболку. — Привіт.

— Я шукаю Блейка.

— Для чого? — Голос у нього був сумний.

— Допоможеш мені знайти його?

— Однозначно. Блейку! — заревів велетень.

— Що? — захотів знати роздратований голос зі спальні, розташованої далі по коридору.

Алекс не знала, скільки в неї лишилося часу. Вона висмикнулася з руки Лакея Джіо й кинулася вперед, передбачливо не зазираючи дорогою до ванної кімнати.

Блейк Кілі розкинувся на матраці, сьорбаючи з великої пляшки «Ґейтрейд» і граючись у «Колл оф д’юті». Він принаймні був у