Читати книгу - "О, мій Бос, Ірен Васильєва"

Хлоя з Томом залишилися чекати у холі. Вони обоє хвилювалися, мірявши коридори своїми кроками.

Чоловік скоса поглядав на схвильовану дівчину. Бачив, що вона на взводі. Бачив, як вона намагається це від нього приховати. І йому це не подобалося. Йому хотілося її обійняти та заспокоїти, але… але в пам’яті ще досить свіжі спогади її вчинку. Тому доводилося брати себе в руки, та стримуватися.

Через кілька годин очікувань, які здалися їм вічністю, Том запропонував спуститися в кафе. Що було на першому поверсі будівлі. Їсти їм не хотілося, а ось змінити обстановку та випити хоча б кави не завадило.

Поміж собою вони так і не розмовляли. Хоча було помітно, що цей факт гнітить їх обох. Розташувавшись за столиком так само мовчки стали переглядати меню. Незважаючи на пізній час, кафе було досить людним.

- Добрий вечір. Ви готові зробити замовлення?

Хлоя злісно примружившись розглядала офіціантку, що підійшла. Та, підійшовши прийняти замовлення призивно стала йому посміхатися, виставляючи свої груди, які досить добре було можна роздивитися, так як ґудзики на її кофтині були розтібнуті майже до пупка. А мою супутницю навіть не удостоїла поглядом.  Продовжуючи посміхатися, демонструючи вражаючі форми якими її нагородила природа. Зітхнув, краше б природа її мозком нагородила. Ніколи не подобалися жінки, що готові стрибнути до ліжка любого хто готовий заплатити. Полюбляю сам виходити на полювання, а не виступати в якості трофею. Ос чому його так вивів з себе вчинок Хлої.

- Нам дві чорні кави будь ласка.

Дівчина лукаво посміхнулася.

- А може що небудь на десерт бажаєте?

Том трохи розгубився від такого натиску. Так у відкриту, на очах у його дівчини… і так, він і досі вважав Хлою своєю парою, його ще не клеїли.

Іскоса глянув на Хлою і ледве стримав посмішку. Та від обурення та шоку, яке навіть не приховувало, намагалася пропалити поглядом це непорозуміння.

Тілом прокотилася хвиля захоплення. Значить, їй не все рівно. Він їй не байдужий. Може все ж таки зважитися і поговорити? Тільки чи почує він те, чого так хоче? Чи остаточно розіб'є собі серце? І як бути?

– Ваш десерт нам не потрібен. - Хлоя явно була на межі. Готова в будь яку мить звернути шию нахабі. - І взагалі, не боїтеся застудитися?

Офіціантка здивовано дивилася на неї. Хлоя вказала пальчиком у бік розстебнутої сорочки.

- Що ж ви милочка так себе не бережете? Тут досить прохолодно, та ще й неповнолітні присутні за столиком неподалік, - указала пальчиком кудись йому за спину, -  А ви майже гола. Так і не довго захворіти. Або й роботу втратити. За непорядну поведінку.

Хлоя все це промовила з такою щирою турботою в голосі. Сам мало не повірив, що вона хвилюється за офіціантку.

- Нічого страшного. Замерзну, зігріють.

Офіціантка в уїдливості не відставала.

– Так ніхто й не сумнівається, що погріють. От іди й пошукай собі грілку, а тут тобі нічого не світить. І кави нам не треба – останнє Хлоя промовила, встаючи з-за столика.

- Том пішли. Ми йдемо з відси.

Я повільно встав і пішов слідом. Ревність Хлої мені явно припала до смаку. Піднявшись на потрібний поверх, чоловік попрямував до автомата і купив їм кави. Підійшовши ближче, вручив їй її каву. Та все ще злилася.

- Тримай.

- Дякую.

- Ми могли б випити каву в кафе.

- Ага, зараз, розбіглася. Що б ця мимра мені в склянку чого доброго плюнула. Або не дай Бог отрути сипнула. - Вона фиркнула від обурення. - Чи може ти хотів попрацювати грілкою? Так можеш іти. Дорогу пам'ятаєш. Навряд чи вона вже встигла знайти тобі гідну заміну. А я й сама можу зачекати. - Хлоя злючим поглядом дивилася у бік у вікна, намагаючись не дивитися в його бік.

Том не витримав і засміявся.

- Ти що мене ревнуєш?

- Ще чого не вистачало.

- А мені здається, що так.

- Саме так, що тільки здається.

Том знову засміявся.

- Гаразд. Як скажеш.

Це була їхня найдовша розмова за останній місяць. І те, що вони вже не посварилися, було досягненням.

Але Том чудово усвідомлював, що неприємна розмова на них все ж таки чекає.

Піднявши руку обережно провів пальцями по її плечі. Хлоя мимоволі здригнулася. Він пам'ятав, як вона тремтіла від пристрасті в його руках. Пам'ятав, як їм разом було добре. Як же йому хотілося, щоб усе, що між ними було, було правдою. А не дурною суперечкою. Йому хотілося обійняти її. Притиснути до себе. І водночас придушити за її витівки.

- Пий свою каву. Тобі треба заспокоїтись.

Хлоя дивилася на нього не розуміючим поглядом.

Том посміхнувся.

- Не дивися на мене так. Я ж не чудовисько. Бачу, що ти на межі. Вирішив просто допомогти.

Вона кивнула і відпила зі склянки.

- Дякую.

Том, не відриваючи від неї своєї уваги, теж зробив кілька ковтків.