Читати книгу - "Арон, Олекса Мун (Alexa Moon)"

— Які непередбачені обставини ви вирішували сьогодні з братом?

Наша пристрасть, що розгулялася, трохи вщухала. Тепер кухонний острівець використовувався за призначенням, а саме на ньому стоїть їжа й Арон нарешті закінчує поглинати фарширований перець, який я приготувала для нього.

Арон не дивиться на мене. Мовчки їсть. Ну, гаразд, поставлю це питання пізніше. Все одно не злізу.

— Погані справи, — несподівано починає говорити хлопець. — Навіть моєму всемогутньому братикові не під силу їх вирішити. А Міранові по хрін. Йому важливіша власна шкура. Якщо я подумаю сказати поліції, що у вбивстві депутатика замішаний турок, одразу ж отримай кулю в лоба.

Він так спокійно говорить про такі страшні речі... а мене починають трястись руки.

— Загалом, мені треба виїхати звідси до ранку.

— До ранку? — здивовано ахаю.

— Так, Леро, — він опускає голову і дрібні краплі з короткого мокрого волосся падають на стіл. — Мало не забув. У мене для тебе сюрприз. Хотів раніше віддати, але не до цього було.

Арон підіймається з місця і йде в коридор. Без сорому розглядаю його голий торс, покритий чорними візерунками. Напевно я збожеволіла, тому що в такій складній ситуації, я ловлю себе на думці, що мені подобається все в цьому хлопці. Навіть ці дурні татуювання, зараз виглядають чарівні.

Арон повертається за пару секунд, тримаючи зв'язку ключів на витягнутій руці.

— Я змінив замки. Сподіваюсь, ти не проти.

— Що це?

Справді, я навіть уявити не можу від чого ці ключі? Від його серця?

— Ключі від твого квіткового, — пояснює Арон.

— Звідки? Як? Ти жартуєш?

— Ні, — криво усміхається. — Мені нагодився варіант і я його не пропустив. — Потім Арон скидає долоні вгору і поспішно додає: — Я нікого не вбивав, щоб їх отримати. — Сміється. — Навіть не думай про це.

— Дурень! — штовхаю його в груди, бо він встиг підійти дуже близько і забираю ключі. Розглядаю їх. Вони здаються такими чужими. Те місце здається таким чужим.

— Я сподіваюся, ти зараз не думаєш відмовитись від своїх слів?

Підіймаю на хлопця голову та не вірю своїм очам. Арон зараз виглядає таким беззахисним… кумедно спостерігати за цим.

— Ти зовсім не довіряєш людям? — відкидаю на стільницю ключі.

— Жінкам менш за все.

— Я завтра виставлю це місце на продаж. У мене давно вже є покупець, який мріє з мого квіткового зробити ресторан.

Арон дивиться на мене, шукаючи натяк на брехню. Можливо, я теж сумнівалася б почувши подібне. Але побачивши ці ключі й зрозумівши звідки вони, у моєму серці нічого не тьохнуло. Мене більше хвилює цей погляд, сповнений надії.

Який же він все-таки... Зовсім не злий і не страшний монстр.

— Ароне, я кажу правду! Я не передумала їхати з тобою.

— На світанку мені треба буде піти звідси. Яніс за мною приїде, — він робить крок. Його пальці опускаються на плече. Зсувають убік тонку тканину слизького халата, він сповзає вниз оголюючи плече.

З останнього нашого сексу минуло більше ніж година, а я знову хочу його. Це ніби наша божевільна, залежна, власна мова кохання.

Мені добре, коли він так близько.

Хто б міг подумати, що з самостійної жінки, я перетворюся одержиму, яка бажає мати сильне плече на постійній основі.

Чому мені було зручно з Саніним? Тому що наші стосунки були за дзвінком. Так, було приємно, але почуття власної свободи було приємніше. Мені подобалося, що він приходив і йшов, коли мені заманеться. Мені подобалося, що він не залишався на ніч. Іноді мені здавалося, що я люблю його і мені достатньо того, що Андрій мені пропонує, але насправді я не розуміла, що роблю і наскільки я самотня.

Доки Арон не з'явився в моєму житті. Доки його натиск не зламав мене і не показав, що турбота — це не порожні слова, а дії, підкріплені вчинками.

Іноді, навіть без слів.

Він знав, наскільки дорогий мені квітковий. Я могла б зараз усе послати до біса і відновити улюблену справу. Я могла послати до біса його…

Але він все одно віддав мені ключі, хоч і досі сумнівається.

— Я приїду до тебе за тиждень. Як продам приміщення. Але можуть виникнути проблеми...

Вчасно згадую, що Санін так і не переоформив його на мене. Він залишив приміщення своєму синові.

— Немає жодних проблем. Це мій подарунок, і він виключно твій. Все офіційно з якого боку не глянь.

— Як? Як ти це зробив?

— Це все ти! Тупо зводиш мене з розуму. Навіть егоїстом бути не виходить.

Несподівано одна думка змінюється іншою, і чорні очі спалахують небезпечним вогником.

— Але я не відмовлюся від подяки за виконану роботу. — Штовхається в мене пахом.

— Тобі тільки привід дай? — стискаю губи, стримуючи посмішку.

— Без приводу можу знову взяти тебе не відходячи від каси, але набагато приємніше подивитися, яких масштабів досягне твоя подяка. А ще, можливо, я не побачу тебе тиждень. Дай насититися.

Я беру Арону за руку, чим вводжу в ступор і веду до спальні. Примушую сісти на край.

Повільно знімаю з себе одяг. Міліметр за міліметром оголюючи шкіру, спостерігаю як це приносить йому сильні муки.

Я знаю, що він звик «брати» коли й скільки хоче, але зараз я ініціатор нашої близькості та ми гратимемо за моїми правилами.

Моє тіло ще не змінилося. Таке ж привабливе. Мені нема чого соромитися, перебуваючи перед ним без одягу.

Я підходжу до Арона впритул і відчуваю на своїх сідницях жадібний дотик. Арон намагається лягти на спину, стягнувши мене за собою.

— Ні!

Опускаю руки до його спортивні штани та відтягую тканину вниз, звільняючи налитий член.

— Я… думав… ти… — вперше Арон не може підібрати слова. Так він шокований.

— Мовчи!

Накриваю головку губами й ковзаю вниз по стволу.

— Блядь!

Над моєю головою чується задавлений рик, а волосся загрібають, стискаючи у мертвій хватці.

Я не люблю оральні ласки особливо у жіночому виконанні, але моя подяка досягає розмірів всесвіту.