Читати книгу - "Я не про це мріяла чи Потрапила, так потрапила, Тетяна Барматті"

– Не помиляєшся, – процідив крізь зуби мій суворий змій.

– Що ви не поділили? Чи він завжди такий «у кожній бочці затичка»?

– Дуже цікаве порівняння… – промимрив Сан, криво посміхнувшись.

– Так, тільки не ухиляйтеся від питань? Чого хоче цей чоловік? Чого він добивається?

– Якби ми знали…

Дарак Тан-Вар

Постукуючи пальцями по столу, я мляво розмірковував про те, що могла придумати білява спокусниця. Для мене, дракона, перед яким відкриті всі думки, вона виявилася таємницею. Я міг змиритися з тим, що нагшаси обдаровані магічно і легко приховують свої емоції та думки ментальним щитом, але ніяк не проста дівчина, в якій навіть магії не відчувається.

Хмикнувши, я підвівся з насидженого місця, підходячи до великого вікна. Брехати собі не варто, щось було в дівчині на ім'я Світлана такого, від чого на неї хотілося дивитися, не пропускаючи жодного жесту. Вона мініатюрна, тендітна і зовсім не схожа на звичайних людських жінок. Можна було подумати, що у її генах загубилися ельфи. От тільки знаючи цих снобів, я був упевнений на всі сто відсотків, що ніхто з лісового народу не опустився б до зв'язку з людьми.

Повертаючись до образу білявої красуні, в пам'яті випливли її дивовижні форми, які притягували погляд. Ще й її сукні, що розвіваються, не тільки не охолоджували запал, а й додавали якоїсь збоченої пікантності, адже навіть бачачи деякі частини оголеного тіла, хотілося ще більше.

Протяжно зітхнувши, я поправив кам’яний член у штанах, прикро морщачись. Нагшаси ніколи не проґавлять свою жінку і, не дивлячись на всі ті показні спектаклі, які іноді влаштовувала Світлана, вони вважали її своєю. Вже не знаю, що ці хвостаті наплели дівчині, але недооцінювати їх не варто, як і прихильність Світлани до них. Але чи готовий я бути четвертим чоловіком?

Похитавши головою, я криво посміхнувся, дивлячись на захід сонця. Наш Покровитель дарував мені безцінний дар вибрати супутницю життя не за покликом, а самому, виважено і розумом, не розраховуючи на безглузді інстинкти. Звичайно ж, коли ми принесемо клятви, з'єднаємо наші долі, моя дружина стане для мене єдиною і на все життя, але навіщо добровільно закопувати себе в яму?

Скільки я бачив чоловіків, котрі змінювалися ледве не за декілька днів, зустрічаючи свою обрану. Усі вони, до цього амбітні та рішучі, дивилися лише під спідницю своєї коханої. Одного разу я вже думав, що знайшов жінку, драконицю, яка буде мені гідною дружиною, але нічим добрим це не закінчилося. Вона зустріла свого чоловіка, а я залишився ні з чим і не те, щоб я сумував, якось не до цього було, але це залишило свій відбиток у мене в душі.

Замислившись, я не відразу почув стукіт у двері, а як тільки прийшов до тями і дозволив увійти моєму несподіваному візитеру, побачив Імператора власною персоною, що невпевнено дивився на мене великими очима. Однозначно, доля посміялася з усіх драконів, підсунувши нам щось схоже на чоловіка замість нормального Імператора. Він ніби кімнатна рослина, яку потрібно тільки вчасно удобрювати і те, виключно, вином.

– Ти не зайнятий? – Запитливо глянув він на мене.

– Заходь, – кивнув я, сідаючи.

– Я запитати хотів, чому ти не погодився на умови підстилки нагшасів? – Буркнув він, але помітивши мій немиготливий погляд весь знітився. – І правильно, хто вона така, щоби нам умови ставити. Теж мені, королева змій…

– Заткнися, – процідив я, скривившись. Було гидко навіть слухати його белькотіння, не те, що знаходиться поряд. І як мені взагалі пощастило стати радником при такому Імператорі? – У цієї підстилки, як ти висловився, навіть на перший погляд, яйця будуть твердішими за твої.

– Ти забуває…

– Краще помовчи, – перервав я його на півслові. Загрози від Імператора на мене ще з дитячого віку не діяли, хоч тоді він був просто Дернах, який боявся всього, що рухається. Був би я хоч трохи самолюбивим, давно б уже зайняв його місце, і ніхто б навіть слова сказати не посмів. – Дратуєш.

– Я прощаю тобі все, тільки тому, що ти мій двоюрідний брат, – безапеляційно заявив Імператор, викликаючи у мене напад сміху. Покровитель, здається, я скоро справді стану вбивцею Імператора. – Що ти маєш на увазі? Про що думала чоловічка, що тебе так зацікавило?

Посміхнувшись, я вирішив промовчати. Деякі нюанси краще взагалі нікому не знати. Одне радує, ледь відчутні відлуння емоцій, які відчувала Світлана, я зміг розпізнати. Ось тільки вони взагалі не приносили жодного розуміння. Вона не була пригнічена, вбита горем за свою расу, яка зараз почувається не найкращим чином, хоча кожен, незважаючи на статус, був би щонайменше засмучений. Спочатку було легке замішання, яке змінилося якимсь смутком, жалістю, байдужістю, а потім прийшла рішучість. Світлана не просто хотіла миру для свого народу, вона щось вигадала і я готовий дати руку на відсіч, що там є якась вигода!

– Гаразд, що мені робити? – Зітхнув Імператор, показово змахнувши рукою.

– Нічого, я сам все вирішу. Головне не лізь до нагшасів, бо боюсь, навіть я тебе врятувати не зможу.

– Я й не збирався.

– Я бачив, як ти дивився на їхню дружину і повір, краще не знати, що змії зроблять з тобою, якщо з нею щось трапиться. Тут навіть я не ризикуватиму… – хмикнув я зовсім щиро. Якщо щось і робити, то тільки в дружній бік до нагшасів, притупивши їхню пильність, а далі видно буде.

– Вона мені не сподобалася, надто вульгарна та зухвала.

– Нехай буде так, – згідно кивнув я, поглядом показуючи на двері.

– Гаразд, залишу тебе.

Як тільки за «Імператором» зачинилися двері, я закотив очі. Дорогий кузен боявся мене до тремтіння, чудово знав, що я це розумію, завдяки своїй магії, але все одно задирав носа, не бажаючи показувати свого страху. Втім, проти мене він теж не мав наміру виступати. Мені ж було зручно. Бути надбанням громадськості, чекати схвалення чи неприйняття від підданих мені зовсім не хотілося, як і жити на догоду комусь, дотримуючись негласних правил. Я готовий зробити багато для драконів, працювати для покращення життя кожного, залишаючись при цьому в тіні.