Читати книгу - "Я не про це мріяла чи Потрапила, так потрапила, Тетяна Барматті"

Розділ 25 – План.

– Що ти задумала? – Не встигли ми зайти у виділені нам покої, як Шанліс примружився, не відводячи від мене погляду.

– Дещо ... – замислено пробурмотіла я, присідаючи на диван і вирішуючи, як краще описати свої думки.

– Ти можеш розповісти нам усе, – тихо видихнув чоловік, змушуючи мене насупитися. Невже він подумав, що я не довіряю їм і не хочу щось розповідати. – Нагшаси не особливо романтичні ... – с він, а я засунула своє бажання пояснити ситуацію відразу кудись в область нижче спини. – Але ти можеш нам довіритись.

– Ми все для тебе зробимо… – кивнув Сан, змушуючи мене мало не фізично затремтіти.

– І ніколи тебе не зрадимо... – тихо видихнув Ларі, а потім плавно підповз до мене, сідаючи поряд і тикаючи мені носом у моє волосся.

Почувала я себе в цей момент повною дурепою. Хоча, приховувати від себе не варто, була я щасливою дурепою. Тупа боязнь помилитися, зробити неправильний вибір і я сама їх віддалила від себе. Просто іноді буває складно прийняти той факт, що мрії можуть відрізнятися від реальності, але хіба це якось вплинуло на мене?

Гаразд, сентименти убік, потрібно для початку викласти все, що я собі придумала в голові, а ось після відкинути дурні страхи, які мені взагалі не потрібні, і насолоджуватися моментом. До того ж, хто, якщо не я, знає, як чудово просто діяти, приймати поспішні рішення.

– Я вам довіряю, – впевнено промовила я, подивившись на кожного з чоловіків, щоб вони самі побачили, що я не лукавлю. – Просто не знала, з чого краще почати… – розвела я руками, а потім, піддавшись спокусі, потерлася підборіддям об підборіддя Ларі.

– Почни розповідати, я думаю, разом ми зможемо у всьому розібратися, – схвально посміхнувся мені Сан, дивлячись на наші з Ларі ніжності.

– Ти зможеш зробити такий самий захисний купол над землями людей, який зараз мають нагшаси? – Подивившись на Шанліса, нервово уточнила я. Відправляти нагшасів на війну, ризикувати їхніми життями я зовсім не хотіла. Не мені вирішувати, кому жити, а кому вмирати!

– Я не впевнений ... – Шанліс з прикрістю підтиснув губи. – Для того, щоб створити такий великий захисний купол, потрібно дуже багато енергії, магії та сил. Я не впевнений, що впораюся.

– А якщо ми втрьох спробуємо? – Підняв одну брову Сан.

– Може вийти, але треба буде зв’язну ланку між нами та нашими магіями. Я спробую все розрахувати.

– Тобто така можливість є? – Кивнула я, чудово розуміючи, що захисний купол не з'явиться по клацанню пальців.

– Світлано ...

– Ммм… – задумливо промимрив я, прокручуючи варіанти того, що ще можна придумати.

– Подивися на мене, – серйозно промовив Шанліс, вириваючи мене з виру думок.

– Що?

– Що ти задумала?

– Натякаєш, що з доброти душевної я не стала б думати про те, як допомогти людям? – Пирхнула я, але ображатися навіть не думала. Цих людей я не знала, мені було їх шкода, як і будь-яку живу істоту, але жалість не була всепоглинаючою, що буває, коли в біді близька людина. Зараз я могла думати тверезо і раціонально, не без зиску, але що вже тут зробиш.

– Вибач, я не хотів тебе образити... – пробурмотів Шанліс, було видно, що чоловік не чекав від мене таких слів і... зніяковів. Довела холодного змія, але нічого, я його потім сама й відігрію.

– Я не образилася і вигода є, – буркнула я, хитро посміхаючись.

– Вигода?

– Для всіх, – розвела я руки убік, буквально світячись від посмішки. – Вигода як для людей, так і для нагшасів.

– Нагшасів? – Здивовано промимрив Сан, а я вже готова була закотити очі. Невже я в їхніх очах чорт із рогами?

– Звичайно. Саме нагшаси прийняли мене, відігріли та допомогли, – серйозно промовила я. – Саме нагшаси дбали про мене та мої потреби, і саме нагшасів я вважаю своєю родиною цього світу, – видихнула я, згадуючи про маму та тата, а також про сестер і молодшого братика, єдиного в нашій родині.

Весь цей час я намагалася про них не думати, гнала від себе ці думки, втішаючи себе тим, що «попередила» маму про те, що в будь-якому разі потраплю в інший світ. Зробила все, щоб вона не хвилювалася, але зараз мені не вистачало рідних та їхніх порад, упереміш із нотаціями та закочуванням очей.

– Ти розумієш, що весь цей час говорила про нас трьох? – Тихо шепнув мені на вухо Ларі.

– Нічого я не розумію, – буркнула я, скупо посміхнувшись. Пройдоха.

– Я тільки зрозуміти не можу, яка вигода нагшасам? – Задумливо уточнив Сан, насупившись.

– У кого жінок мало та у кого проблеми з емоціями? Не знаєте? До того ж, наскільки я зрозуміла, люди та нагшаси сумісні.

– Тобто? Серед людей не тільки жінки, та й нагшаси ніколи не опустяться до примусу, – спантеличено пробурмотів Шанліс, змушуючи мене голосно застогнати.

– До чого тут примус?

– Якщо ти не помітила, нас не дуже люблять, – сказав тихо Шанліс.

– До речі, чому?

– Один із моїх предків, скажімо так, влаштував скандал, – скривився чоловік.

– Що він зробив? І чому?

– Розгромив щось, перетворившись у змія, – повів плечем Шанліс. – А чому…

– Він відчув якусь дівчину, – допоміг йому Сан. – Його інстинкти збунтували, коли він зрозумів, що дівчина заміжня і чоловік її б'є. Мені попередній наглядач храму розповідав.

– Давайте ще раз! Примушувати ми нікого не будемо. Усі дівчата, які захочуть жити з чоловіками своєї раси, житимуть із ними просто під захисним куполом, не боячись за своїх дітей. Також можна буде реалізувати якісь торгівельні домовленості. А там мине рік, два чи п'ять, нагшаси взаємодіятимуть із людьми і згодом усі звикнуть один до одного. Та й хто сказав, що людський чоловік не може сподобатися якийсь шасі? – Пирхнула наприкінці я.

– Звучить розумно… – промимрив мені в верхівку Ларі. Він так і не відсунувся, ніби бажаючи насититися моїм запахом і теплом, доки я знову кудись не втекла.

– Звичайно, треба ще все це здійснити, – кивнула я, кусаючи нижню губу. – До речі, чого хоче радник драконів? Дарак, якщо я не помиляюся.