Читати книгу - "Без зобов'язань, Аріна Вільде"

Розмова зі Стасом не клеїться. Він з підозрою коситься на мене, попиваючи каву. І я чудово розумію його побоювання. Застати мене в квартирі Аврори пізно ввечері він явно не очікував. Добре, що він гадки не має, чим ми збиралися зайнятися всього п'ять хвилин тому.

Але незважаючи на те, що на гарячому нас не спіймали, тут і дурню ясно, що така зайнята людина як я, не стала б їхати до малознайомої дівчини, щоб допомогти з якоюсь шафою. Все це виглядає підозріло, але мені капець як треба переконати його в тому, що в його доньці я не зацікавлений.

Ми мляво говоримо про справи, я помічаю на собі його пильний погляд. І ці його питання про доньку і про те, в чому ще я їй допомагав, тільки піддають жару і напруженості між нами.

Аврора кілька разів заглядає на кухню, перевіряючи, як ми тут. Вона помітно нервує, на відміну від мене, взяти себе в руки перед батьком у неї не виходить. Коли вона зникає у своїй кімнаті під приводом помити там підлогу, Богданов не витримує:

- Я бачу, як ти на неї дивишся, Даміре, і хочу попередити - навіть не думай, - дивлячись мені в очі, холодно вимовляє мій старий друг, довіру якого я зараз підриваю.

- Про що ти? – питаю якомога легковажніше, а сам розумію: якщо дізнається, що Аврору його знечестив – покотяться голови. У мене може й багато грошей, але й він не ликом шитий. Заради сім'ї на все піде.

- Про дочку свою, Желєзнов. Не прикидайся дурнем. Ти дорослий мужик, так що думай мізками. У тебе таких, як вона, у кожному місті по кілька. Не псуй мені дівку, не для тебе її ростив.

Я б і радий, от тільки дівка ця в серці скалкою засіла. Але натомість кажу перше, що спадає на думку, враховуючи події останніх днів:

- Я взагалі-то одружуся. Через два місяці, тому не розумію з чого ти взяв, що в мене до твоєї доньки є інтерес.

У цей момент біля дверей щось падає. Я різко піднімаю погляд і натикаюся на застиглу в дверях Аврору, яка дивиться на мене широко розплющеними очима. Її нижня губа тремтить, погляд шокований, відчуття, що вона зараз заплаче.

Мені хочеться кинутись до неї, пояснити все, сказати що ці слова призначалися для її батька, що це все неправда. Але замість цього сиджу прикутим до стільця з непроникним виразом обличчя і спостерігаю за тим, як Аврора, стримуючи сльози, тремтячими руками збирає з підлоги цукерки, що розлетілися з коробки.

Її батько знову розвертається до мене. Погляд примружений, наче не до кінця вірить моїм словам.

- І хто ж ця щасливиця? Ні слова не чув про твій майбутній шлюб.

- Я не люблю коли вторгаються в моє особисте життя, тому ніколи не афішував свої стосунки.

Ці слова я практично видавлюю з себе, щосили намагаючись не дивитися на Аврору. Дурна дівчинка все сказане мною за чисту правду сприймає, і думки немає в неї, що спеціально для батька її це говорю.

- Я сміття винесу, - пищить вона, хапаэ з-під раковини сміттєвий пакет і швидко рухається до виходу.

- Ніч на подвір'ї, доню, яке сміття? – кричить їй услід Стас, але це її не зупиняє. Грюкають вхідні двері і в квартирі стає до божевілля тихо.

Я хочу кинутись їй услід, але сиджу на стільці, не рухаючись з місця. Допиваю каву, підводжуся.- Що ж, радий був побачитися і сподіваюся на нашу плідну співпрацю. Я дуже радий, що ти прийняв мою пропозицію.

- Сподіваюся, що я не зробив помилки, приймаючи її.

Стас все ще весь у підозрі. Реакція Аврори надто вже була явною. Він проводжає мене до дверей, ми прощаємось потискуючи один одному руки.

Коли двері за мною зачиняються я майже біжу до сходів, ігноруючи ліфт. Чомусь впевнений, що Аврора сховалася десь між сходовими прольотами.

Так і є, вона між десятим та одинадцятим поверхами. З тим самим пакетом у руках та заплаканими очима.

Чує мої кроки, миттєво реагує на мою появу. Розтирає по обличчю сльози, підбирається вся. Дивиться на мене вороже.

- Що це означає, Даміре? У тебе є наречена? - жалібно пищить вона.

Я посміхаюся, підходжу до неї впритул.

- Чого плачеш, дурненька? Що я мусив батькові твоєму сказати? Що прийшов до тебе, щоб трахнути? Все було надто явно, тому довелося імпровізувати на ходу.