Читати книгу - "Заміж у покарання, Марія Акулова"

Поки не закохалася у Митька, мріяла, що моє весілля пройде у подібному. Потім просто про те, щоб бути з коханим.

Тепер же йду на територію під руку з договірним чоловіком.

Ми підходимо до іменинника та його дружини. Це дорослі люди. Чоловік – солідний і трохи лякає. Жінка – гарна, строга. Від неї не віє теплом, як завжди віяло від моєї мами, нехай вони й ровесниці. Але й відторгнення вона не викликає.

Що ми подарували – гадки не маю. Ставлю собі зарубку ввечері спитати у Айдара. Він вітає, я просто слухаю і тиснуся до плеча. Витримую не найзацікавленіші погляди.

Коли ми з Айдаром відходимо, мені легшає. До цих людей ще раз підійти я, звичайно, не ризикну. Я їх явно не зацікавила. Але гостей тут дуже багато. Сподіваюся, мені вдасться виявитися не такою вже безглуздою.

У залі грає тиха музика, на тацях розносять закуски та шампанське. Я взяла б щось для Айдара (відчуваю, що він про себе не подбає), але не наважуюсь. Алкоголь йому ні до чого – ще за кермо, а їжа вислизає з-під носа, як тільки я ловлю щось цікаве.

Можна підійти до фуршетного столу, але для цього доведеться відлипнути від чоловіка. А на початку вечора я надто хвилююся.

До нас підходять люди. Айдар вітається з ними, представляє мене. Іноді ми опиняємось у імпровізованих колах за інтересами. Потім вони непомітно розпадаються.

На відміну від мене, Айдар не страждає зайвою сором'язливістю. Змахує рукою і добуває для мене смачний прохолодний лимонад. Мій герой…

Я втягую рідину жадібно, блукаючи поглядом по обличчях. Своїх батьків поки що не зустріла. Сподіваюся, вони відмовилися від ідеї приїхати, дізнавшись, що тут я. Чи сумно? Дуже. Але зараз я надто захоплена, щоби переживати повноцінно.

Проходить трохи часу і гостей запрошують за столи.

Моє місце, звичайно ж, поряд з Айдаром. Їжу подають дуже смачну та вишукану. Офіціанти пропонують свою допомогу раніше, ніж ти встигаєш про неї попросити.

Я не торкаюся губами до наповненого для мене келиха з шампанських, але все одно грішу. Знаю, що не халяль, але куштую все, на що падає погляд. Мені дуже-дуже смачно, навіть з урахуванням того, що я жахлива дочка.

За нашим столом з Айдаром сидять приємні, красиві люди. Я знайомлюсь із кількома жінками, разом із усіма посміхаюся жартам. Коли на спинку мого стільця лягає рука Айдара – відчуваю новий приплив і сил, і хвилювання. Це гра, звичайно, але мені так подобаються відчуття...

Теж відкидаюсь. Утискаюсь голим плечем у тканину піджака. Вигадую собі, що ніздрі чоловіка лоскоче запах моїх парфумів – солодкий. Мрію, що він торкнеться волосся. Але навіть якщо ні – не страшно.

Пронизує мільйоном блискавок, коли відчуваю, як від плеча вниз проїжджаються кісточки чоловічих пальців. Я захлинаюся від почуттів, а Айдар дивиться при цьому на чоловіка по діагоналі і продовжує вести з ним діалог. Його долоня досягає мого коліна і на ньому залишається. Айдар легенько зминає тканину, потім розгладжує, на мить опустивши голову, а я знову тягнуся за лимонадом. Горло пересохло.

Коли жінки, які сиділи разом з нами, звуть мене пощебетати на балкон – погоджуюсь. Встаю зі стільця, дивлюся наостанок на чоловіка, він підморгує. І що я роблю? Звісно, червонію.

Вигадую собі ще й провожаючий погляд. Похитую стегнами, сподіваючись, що не виглядаю занадто розпусною.

На балконі ми розмовляємо про дуже жіноче. Косметологічні процедури. Догляд за волоссям. Дієти. Шопінг. Діти.

Я вставляю слово рідко. Більше слухаю. Знайомлюся, з гордістю представляюсь Салмановою.

Тут на мене теж дивляться по-різному. Я не тішу себе надіями, що всі оцінюють як гідну спутницю Айдара. Який сенс ображатись, якщо я й сама в цьому не впевнена? Але відкрито ніхто не грубить, навіть не підколює.

Мені здається, що своє завдання я виконала непогано. У колі моїх знайомих тепер – донька нашого мера, дружини та дочки кількох чиновників та бізнесменів. Але моя найбільша гордість – це дружина заступника керівника митниці. Я пам'ятаю, Айдар казав, що має намір зайнятися нею серйозно.

Можливо, вона отримала від свого чоловіка таке ж завдання, як я від свого, але через мене до Айдар не дістатися. Я його таємниць не знаю. А от чужі здобути, якщо попросить, спробую.

Я відчуваю непідробний, адресований мені, інтерес, коли настає час розповіді про наш із Салмановим шлюбом. Звичайно, це історія захоплює сильніше, ніж студентство в медичному та дитинство в консервативній сім'ї, тому навіть паралельні напівшепотки вщухають.

– Я чула, що Айдар домовився з вашим батьком, Айлін. Начебто так у вас прийнято. Я, пам'ятаю, просто обурилася. Адже як так? Він же юрист! Хіба юрист може так вчинити?!

Сміюся першою, за мною – ще кілька жінок, що стоять у колі, потім відмахуюся.

Тут я почуваюся зовсім не так, як у компанії подружок. Усі такі різні... Хтось палить, хтось п'є. Десь мат. Десь вишукані літературні слівця. Це сприяє тому, що почуваюся розкутішою.

– Дурниця. Ми з чоловіком зустрілися на весіллі моєї найкращої подруги. Айдара важко не помітити. Він теж сказав, що я одразу йому сподобалася… – Брешу, не надто соромлячись. Знаю, Айдар проти не буде. Нехай тут усі думають, що у нас – по любові.