Читати книгу - "Витязь у ведмежій шкурі - 4, Кулик Степан"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— І чим? — Зацікавилася Зориця. — Розкажеш? Я не знаю цієї історії.
Ну так. Біблійні казки не в кожному світі вигадали. То ж звідки тобі знати, чим заплатив Адам за необережність у вельми схожих обставинах?
— Обов'язково… Поки вечерю готуватимемо. А поки що, мовчи і слухай ліс. Не забула, ми воду шукаємо. Може, задзюрчить де?
Ліс не став грати з нами в хованки, і невелике джерело знайшлося не так вже й далеко від узлісся. Ще й на невеликій і дуже затишній галявині. Дивлячись на яку, я почав подумувати, що рішення будувати житло поруч із скелею, не таке вже й хороше. Невеликий курінь, у якому можна пересидіти негоду — таки так, доведеться на березі спорудити. Не бігати ж весь час до сигнального багаття. А ось хатинку… у якій можна в теплі та затишку проводити довгі зимові ночі… краще поставити тут.
Ні, думку про те, що мій життєвий шлях закінчиться на цьому безіменному клаптику суші, я звичайно ж, старанно гнав геть. Але, як казали пращурі, завжди треба готуватися до найгіршого. І тоді ніякі біди не застануть тебе зненацька.
Життя, треба визнати, підступна штука. Іноді так і норовить приголубити з усієї широти душі… та так міцно, що іскри з очей. Але якщо витримав, встояв на ногах, не зламався — обов'язково винагородить. Не завжди рівноцінно, але без подарунка не залишить.
Ось і сьогодні, мабуть, такий день. Щедрий…
По-перше, — телепорт прийняв нас і пропустив. Живих та цілих.
По-друге, — острівець виявився цілком придатним для життя. І вода, і їжа, і будівельний матеріал.
По-третє, — ось ця галявина. Дрібниця, звичайно, а приємно. Не доведеться відвойовувати собі місце в непрохідній хащі, а можна відразу братися за будівництво. Воно, начебто, не горить, — літо надворі, ночі теплі. Але той, хто сьогодні не думає про завтрашній день, до післязавтра може і не дожити. А ну, як зміниться погода, та зарядять зливи на тиждень чи два? Застудитися легко, а лікарів поблизу немає. Та що там лікарів — навіть сільської бабки-шептухи… І якщо сам про себе не подбаєш, то на себе й нарікати доведеться.
Тож будівництво тимчасового укриття у пріоритеті. Благо, справа не хитра, інструмент є, і ліс навколо.
І все ж таки, спершу найважливіше — шанс вибратися до людей. Якщо, звісно, цей світ не заселений кимось іншим. Але тут поки не перевіриш — не впізнаєш. А гадати на порожньому місці марна трата часу.
Тому, ми з Зорицею навантажилися сушняком, нагребли в торбинку палого листя і попрямували назад до скелі. І там, з усього цього добра, спорудили на самій вершині майбутнє сигнальне багаття. Оскільки мені треба було займатися куренем, спостерігати за обрієм належало дружині. Якийсь час я намагався пояснити їй, як може виглядати корабель чи вітрило. А потім просто велів кликати мене, якщо вона помітить на воді хоч щось більше за птаха.
Зориця проти такого поділу праці не заперечувала, але попросила мене дати їй трохи часу, щоб підготуватись і втекла, залишивши мене нагорі.
І ось тут доля виявила прихильність вкотре. Не те щоб від усіх щедрот, але й переоцінити її жест важко. Провівши трохи здивованим поглядом дружину, що кинулася бігом до лісу, я повернувся обличчям до води і ледве стримав крик радості. По самому краєчку горизонту рухалося вітрило... Смикнувся було за кресалом, але стримався. Вітрило було надто далеко, щоб з судна могли помітити дим. Але все ж таки — воно було. А якщо показалося одне, то, раніше чи пізніше, з'явиться ще. І наступного разу цілком можливо набагато ближче. Нехай не через день чи два… нехай навіть не цього місяця чи року… той же Робінзон Крузо, здається, тридцять років чекав свого звільнення… Проте несвідома туга, яка ні-ні та й стискала горло, — коли очі обводили цю нескінченну зеленувато-сіру гладь, — уперше за весь час відступила.
Напевно, так почувається в'язень, засуджений до довічного ув'язнення, дізнавшись, що йому залишили шанс на помилування. І, навіть, натякнули, що, нехай досить рідко і тільки у великі свята, але все ж таки судді можуть схилитися до прийняття позитивного рішення.
І це дуже важливо. Оскільки немає і не буде у світі нічого ціннішого, ніж у, здавалося б, у безнадійній ситуації отримати шанс. Надію… Котра, немов нитка Аріадни, виведе тебе з будь-якого Лабіринту.
А ще важливіша подія сталася пізно ввечері, коли ми із Зорицею, сидячи біля спорудженого мною куреня, з апетитом наминали смачну, соковиту і м'яку зайчатину, приготовлену дружиною. Тому що, піднявши очі до неба, я побачив над головою знайоме з дитинства сузір'я — ківш Великої Ведмедиці. А це могло означати лише одне — я вдома. Не знаю в якому столітті, можливо, навіть у паралельному Всесвіті, але це був мій світ. Сонячна система, галактичний рукав Оріона, галактика Чумацький Шлях, планета Земля.
Кінець книги третьої
Кінець
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Витязь у ведмежій шкурі - 4, Кулик Степан», після закриття браузера.