Читати книгу - "Бурштиновий Меч 2, Ян Фей"

Це тут, Су?

Вона кісточками пальців постукала по карті на пеньку і повернулася, щоб запитати.

,

Очі Су блищали під світлом, але виразу в них не було. Здавалося, що відповідати на це запитання було так само нудно, як декламувати книгу, але вона все одно скрупульозно її доповнювала. Її погляд також упав на підніжжя гори. За останні кілька днів вона багато разів наказувала своїм підлеглим підтвердити це місто, і помилки не було.

.

Принцеса Срібної Феї народилася, щоб не сумніватися у своїх супутниках. Почувши цю відповідь, вона повернулася до темного лісу і прошепотіла: Господи!

.

З кущів долинув скрегіт.

, —

Стривайте, шипіть —

!

До біса сервер маленького тирана від !

540

Розділ 540

! -

М'які губи дівчини були, як пір'їнка, м'яко відбилися на його шиї, змушуючи Брандо здригатися. Її гострі зуби терлися об його шкіру, проникаючи в шкіру і пронизуючи артерії. Андріке був схожий на м'якого кота без кісток, що лежав на тілі Брандо, ретельно пробуючи смак його крові і видаючи задоволений носовий звук. Посмоктавши його кров, вампір, схожий на принцесу, лизнув йому шию, ніби їй не вистачило, змусивши Брандо здригнутися від болю.

.

Брандо вдихнув ковток холодного повітря. Зазвичай вампіри виділяють емоційний фактор своєму господареві, коли вони смокчуть кров, змушуючи господаря впадати в ілюзорний стан щастя. Взагалі кажучи, смоктати кров було боляче і радісно. Однак Андріке так і не спромігся це зробити. За її словами, це було те, що зробили б лише безсоромні люди. Щоразу, коли це відбувалося, якась пастка потрапляла в пастку і падала на землю. Одним словом, смоктати кров Андріке було дуже боляче.

Єдиною втіхою було те, що кожного разу, коли дівчина смоктала кров, вона притискалася до обіймів Брандо, як коханець, випромінюючи спокусливу чарівність. Андріке, безумовно, був фатальною жінкою. Її пропорційне тіло без кісток було повністю притиснуте до грудей Брандо, і Брандо майже відчув, як дві м'які грудочки торкаються його шкіри. Пишні стегна дівчини простягалися з-під рюшів її чорної сукні, білої, як нефрит, під місячним сяйвом у пустелі. Це дійсно змусило розгулятися уяву.

Я закінчив. — сказав Андріке Мефістофелю, наче вона була господарем. Вампір відповів О. Кровні нащадки були схожі на ієрархічне суспільство. Після того, як знатна дівчина закінчила пити кров свого господаря, Мефістофель поцілував Брандо в шию з двох сторін.

! -

Гей, гей! Брандо був пригнічений двома вампірами золотого рангу і не міг поворухнутися. Ти ж казав, що не будеш кусати мене за шию!

Навіть моя старша сестра може його вкусити, чому я не можу?

Є різниця між чоловіками і жінками

Мефістофель грайливо тріпотів довгими віями і вдавав, що не чує його. Однією рукою вона засунула волосся за вухо і нахилилася, щоб відкусити.

,

Брандо потер шию і вибачливо подивився на Метішу. Принцеса Срібної Феї лагідно посміхнулася йому. Пане мій, тепер, коли ти дізнався, що ти з нами, нежить, ти зіткнешся з усілякими неприємностями, чи не так? Оскільки вони не є живими істотами, їм доводиться на щось покладатися, щоб довірити себе цьому світу. Це закон мертвих.

Тільки тоді Брандо згадав, що маленька принцеса теж привид. Однак вона була, мабуть, найкрасивішим привидом у світі. Довге сріблясте волосся і обладунки срібної Казкової Принцеси ледь світилися. Насправді це була особлива характеристика духовного тіла. Брандо відвів погляд від неї і подивився в бік маленького містечка біля підніжжя гори. Як це?

.

Маленьке містечко біля підніжжя гори мовчало в темряві. Вдалині було тільки туманне світло. Тільки ельфи могли бачити так далеко і так чітко. Звичайно, купецька дама теж могла.

Він тут. — відповіла Сью.

,

Сью сказала, що він тут. Лорд Найтсонг також очолив інших найманців Лопеса для розслідування. Городяни розповіли, що останні кілька тижнів тут дійсно жив іноземний дворянин, але вони не впевнені, що це граф Яньбао. — відповів Метиша.

.

Брандо вислухав і кивнув.

Це була відповідь, яку дала йому Сью — замінити графського посланця і бути присутнім на зборах вельмож.

.

Викрадення посланця графа, або навіть самого графа, звучало безглуздо, але це збігалося з думками Брандо. Збори вельмож мали відбутися через два дні в садибі Софора, яка була власністю Святого Вогняного собору. Святий Вогняний Собор організовував свій персонал для обслуговування місця проведення, тому сторонні могли проникнути всередину. Звичайно, Брандо не був би настільки дурним, щоб просити допомоги у капітана Вуда в цій справі, головним чином тому, що було б занадто легко залишити після себе докази. Крім того, з позицією архієпископа він точно не погодиться б.

Єдиним способом було прикинутися дворянином. Тепер було відомо, що п'ятеро з шести великих князів брали участь у цій зустрічі. Серед них великий князь Вієро і великий князь Карсук прислали своїх послів. Великий герцог Сейфер і великий герцог Аррек поїхали особисто. Корвадо був феодом королівської сім'ї, тому посланці старшого принца, природно, також йшли. Тільки великий герцог Гринуар зберігав своє звичне байдуже ставлення і навіть не мав настрою послати посланця.

Звичайно, поки мозок Брандо ще працює, він не хотів би прикидатися цими людьми. З тієї ж причини два маркізи і принц Лю Ке були однаковими, залишивши тільки п'ять особливих графів Еруїна. Граф Ранднер, природно, був неможливий, граф Вітокін також був виключений як командувач загону Чорного клинка, а граф Джаніласу був командувачем Королівського флоту, тому він не міг вибрати ні того, ні іншого. Тому Брандо міг лише прикинутися, що залишилося двоє людей.

.

Одним з них був граф Кордо з Сірої гори, а іншим — граф Яньбао. Однак територія графа Сірої гори знаходилася поруч з Корвадо, тому він повинен бути знайомий з нею. На противагу цьому, Яньбао розташовувався на північному кордоні королівства і був найслабшим спеціальним графом. Його граф рідко мав справу з іншими вельможами королівства. Можна сказати, що він жив усамітнено. Навіть Брандо, гравець, який зазвичай бігав навколо, ніколи не бачив цього графа, а ще менше людей у знатному колі королівства були знайомі з ним.

При такому порівнянні відповідь була однозначною.

Неважливо, так це чи ні, давайте спочатку подивимося. Викрадення дворянського посланця звучало просто, але граф Яньбао все одно був особливим графом. Як його не можна було посилено охороняти? Однак Брандо вірив у сили своїх підлеглих, тому вирішив спочатку подивитися.

!

Садиба