Книги Українською Мовою » 💛 Фентезі » Вода і камінь. Книга 3. Мірабель, with love anellaya 📚 - Українською

Читати книгу - "Вода і камінь. Книга 3. Мірабель, with love anellaya "

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Вода і камінь. Книга 3. Мірабель" автора with love anellaya. Жанр книги: 💛 Фентезі. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 73 74 75 ... 94
Перейти на сторінку:

-Святі…- Вона ледь не плакала, нахилившись над Мірабель.- Ти ціла?- Її голос тремтів ще дужче, ніж її руки.

-Здається, що так…- Хрипло, з повним горлом страху, відповіла Бель, оглядаючи свою прозору душу.- Лелейн… 

-Нічого не кажи.- На її очах з’являлися краплинки.- Ти так мене налякала. На мить я подумала, що не встигну. 

-Зі мною все добре.- Прошепотіла Мірабель у відповідь.- Ти врятувала мене. 

-А як інакше?- Вона провела Ксифосом, повертаючи їй фізичне тіло і сильно обійняла Бель, вже не стримуючи плач. 

-Все гаразд, справді.- Заспокоювала її Бель.- Я поруч. І я безмежно тобі вдячна. 

   Лелейн довго не могла прийти до тями, хоча я думала, що вже ніщо не зможе їх налякати після всього, через що їм довелося пройти. Але ключ досі був у птаха і цих думок стало достатньо, щоб перестати плакати і подумати як діяти далі. Все ж добре, що Святий не бачив цього. Інакше рятуватися довелося б від нього. 

-Нам краще дочекатися Ніко.- Сказала Лелейн, допомагаючи Бель встати.- Навряд чи тобі слід ризикувати життям ще раз. 

-В нас замало часу.- Мірабель точно не знала скільки, але була переконана, що його може не вистачити на, позбавлене сенсу, чекання Святого. 

-У тебе є інша пропозиція?

-Можливо.- Бель знервовано зітхнула, переводячи погляд на Вієро.- Ніко сказав, що ці птахи беруть енергію з сонця.

-І?- Лелейн зіщулилася, намагаючись зрозуміти задум Мірабель. 

-Якщо я зможу перебороти у собі енергію Потойбіччя і викликати силу Сонця, Стеліоси опиняться в пастці.- Мовила Бель.

-Вибач, що кажу це, але навіть якщо б у тобі не було стільки вбивчої тутешньої енергії, це все одно досить безглуздий вчинок.- Лелейн похмуро подивилася на небо.- Далеко не кожному Метафізентійцю підвладна сила Сонця. Ці люди - величезна рідкість. А враховуючи те, що ти звичайна Метафізентійка… це неможливо. Востаннє такий випадок був багато років тому. Хіба ні?

-Так…- Відповіла Мірабель.- Але я знала його…- Вона замовкла, не дозволяючи почуттям і спогадам захопити її свідомість.

-Тільки не кажи, що… - Лелейн притиснула руку до рота, а зіниці в її очах стали, як самі очі.- Ні…  

   Мірабель обіцяла ніколи в житті не повертатися до цієї розмови. Вона берегла в собі таємницю її родини роками і точно не розраховувала на те, що підступність Проклятих зачепить і цю заборонену тему. 

-Тобі відомо про дітей Сонця і Крові?- Прошепотіла Мірабель.

   Вона ніколи не казала цього вголос. А особливо сторонній людині.  

-Елемстоунці, які наділені незвичайним даром Природи і Почуттів.- Заговорила Лелейн.- Так звані похибки. Серед Валентійців цим людям підвладна лише людська кров, а серед Метафізентійців – сонце. Це рідкість і до того ж, якщо у родині народжується така дитина, ніхто ніколи не зізнається у цьому, тому що її одразу ж позбуваються. Через це ми не говоримо про них. 

-Я і Розаліна – не єдині діти у королівській родині.- Бель говорила тихо і злякано, наче поверталася у далекі часи.

-Але ж…- Лелейн склала всі деталі головоломки до купи.- Той хлопчик, якому вдалося втекти з Елемстоуна, це… ваш брат?

-Мені було вісім, коли наші батьки зрозуміли, що Коронарні Ліси стали підозрювати про те, що їх старший син не такий, як всі.- Мовила Мірабель.- Пам’ятаю, як вони постійно знущалися над ним, коли нікого не було поруч. Ми з Розаліною намагалися не допускати цього, але хто ж слухатиме маленьких дівчат. І одного разу я стала свідком жахливого. Того вечора я повернулася після уроку гри на скрипці і почула, що батько сильно на когось кричить…- Бель тремтіла від того, що говорить про це з кимось ще, а не лише із дзеркалом у своїй кімнаті.- Я піднялася до його кабінету. Там був він і Стеліор. Брат лежав на підлозі весь червоний від крові і я не була впевнена у тому, що він ще живий. Я випустила з рук скрипку і підбігла до нього. Батько намагався відтягнути мене від нього, але я вчепилася в Стеліора і благала не чіпати його.- Мірабель опустила погляд на землю, переводячи подих.

   Очі Лелейн були наповнені сльозами і вона не знала що має казати після таких слів.

-Мені здалося, що він вже ніколи не прокинеться.- Продовжила Бель.- Коли батько лишив мене у спокої, я лягла коло нього, сильно притиснулась і плакала. А потім я відчула, як Стеліор взяв мою руку. Він ледве говорив, але я розуміла, що він просив відчинити портал до світу людей. Я була маленька і гадки не мала як це зробити. Тоді він знову заплющив очі, а його тіло засяяло світлом. Світло було теплим і добрим.- Мірабель придушила в собі будь-який жаль.- Яскравий потік, що випромінювався з нього, діставав самої стелі і лише згодом мені сказали, що цей промінь бачили всі Коронарні Ліси. Стеліор запитав мене, щось про скрипку, аби відволікти від цієї крові… і крику. Я нічого не відповіла, лише схопила його руку і навела промінь на себе.

-Що?- Лелейн захлиналася сльозами не в змозі повірити у те, що каже Бель. 

-Через цей прекрасний дар він все життя страждав від власних батьків і дурних рамок, в які мав вписуватися «нормальний» елемстоунець. Я думала, що якщо помре він, то маю померти і я, але цим вчинком лише позбавила його сили, навіть не зрозумівши цього. Моя любов і співчуття виявилися занадто потужними для нашого світу. Можливо, тому, що ніхто з Метафізентійців не був здатний до таких почуттів, а, можливо, тому, що ніхто так сильно не любив дітей Сонця і Крові як я.- Мірабель на мить замовкла.- Я прокинулася у власній кімнаті. Мати сиділа коло мого ліжка і пестила моє волосся. Згодом я дізналася, що Стеліор зник з Елемстоуна. Мої батьки збрехали народу, придумавши легенду про невідомого хлопця, який пробрався до Палацу Дощових Сутінків і вбив їх старшого сина своєю «чорною магією», яку вони могли бачити вночі. Звичайно, всі повірили. А мені наказали мовчати, а краще забути про те, що сталося у батьковому кабінеті. І я мовчала.- Мірабель подивилася на небо.- Мовчала і про те, що сталося зі мною. 

1 ... 73 74 75 ... 94
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Вода і камінь. Книга 3. Мірабель, with love anellaya », після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Вода і камінь. Книга 3. Мірабель, with love anellaya "