Читати книгу - "Земля Не пухом. Історія одного геоманта, Сергій Бобрицький"

Грегор не знав, скільки він так пролежав, плекаючи помсту, але коли відчув, що ребра перестали так сильно боліти, та й обличчя більше не пекло, хлопець вирішив вперше спробувати вибратися самостійно.

– Ну і нехай вони стоять там, чекаючи! Я їм цього разу влаштую справжню бійку! – Сам себе запевняв хлопчик подумки, копаючись у землі, прагнучи на поверхню.

Земля, на подив дитини, була дуже м'якою та податливою. Наче не пару метрів вологого ґрунту руками розгрібав, а крізь стог сіна пробирався. Повільно, але дуже впевнено. Коли Грегор все-таки вибрався на поверхню, то відразу загорлав, нагнітаючи праведний гнів. Закрутив головою, намагаючись знайти кривдників. Але поруч нікого не було, тільки стара цвинтарна огорожа, скособочені надгробки і дитина, що вибралася з-під землі. А надкушений диск місяця надавав цій картині своєї, моторошної краси.

– Втекли, гади. Кинули мене тут! Досить з мене, все татові розповім і най буде, як буде! – Гаркнув уголос Грегор, відхаркуючись через раз від землі та пилу. – Святі Небеса! Мамка ж уб'є за запізнення! – Схопившись за голову, маленький Грегор побіг додому, побоюючись батьківського гніву вже більше, ніж брата з його друзями.

Але батьки, навпаки, були лише раді його бачити. Мати взагалі кинулася обіймати зі сльозами. А в селі було незвично ясно, як для вечора. Виявилося, що Івар-дроворуб, котрий жив найближче до цвинтаря, почув якісь жахливі крики і стогін з того боку. А оскільки Івар був відомим непитущим і ніколи не був помічений у брехні або недоумстві, йому вирішили повірити. П'ятеро мужиків із лопатами та сокирами вирушили на розвідку. Вирушили п'ятеро, а повернулися – п'ять із половиною. Бліді від жаху селяни принесли до села тіло Горста, одного з друзів Марка. Точніше, його верхню половину. А нижню, судячи з рваних, жахливих країв, наче велетень відкусив. Передсмертна гримаса хлопчика виражала неймовірні біль та жах. Івар, що різко почав заїкатися, додав, що весь пагорб за двадцять метрів від цвинтаря залитий кров'ю бідолахи. А Марка та Віма ніде не видно. Їх шукали і на ранок, за денного світла. Мисливці, аналізуючи сліди, сказали, що хлопці немовби під землю провалилися.

А Грегор вирішив ніколи і нікому не розповідати, де він був у цей момент. Де був і про що думав. Чого бажав своєму рідному братові. Батькам він збрехав, що лазив по деревах на місцевій галявині, та оступився і впав униз, прокотившись пару метрів і знепритомнівши. Звідти і синці на грудях, які благополучно не встигли загоїтися.

Загадкові обставини, за яких відбулася ця трагедія, навіть змусили сільську ворожку направити магічне послання до Делі, найближчого міста, яке мало в своєму штаті бойового чарівника. Страшний вусатий дядько (так його запам’ятав Грегор) приїхав вже наступного ж дня і ввечері на тому злиденному холмі кожен селянин міг побачити чудернацькі спалахи, вогники та моторошне завивання полум’я. Грегор, що до смерті боявся бути викритим, все ж не міг змусити себе втекти кудись подалі в ліс, у потаємну халабуду, котру нещодавно збудував. Він навпаки заліз на височезну черешню біля дому і, судомно вчепившись в гілки, жадібно розглядав усю магічну кухню, яка відбувалася на місці смерті брата. І нехай Вогонь, яким оперував тодішній чарівник, здавався хлопчику дещо ворожим, але це був перший побачений ним володар чарів. Перша побачена професійна магія. І видиво це надійно пустило коріння в  душі захопленого хлопця.

«Я маю цьому навчитися, хай там що!» – подумки пообіцяв тоді собі юний  Грегор. А гілля старої черешні, яка періодично носила на собі вже п’яте покоління цієї родини, злегка хитнулося вперед. Тоді хлопчик подумав, що це просто вітер. Але, можливо, прозорливе дерево просто вітало свого майбутнього повелителя?..

Коли втомлений та, як здалося Грегору тоді, ще більш злий чарівник повернувся до села, половина жителів стояли на центральній вулиці у гробовій тиші, чекаючи на вирок авторитетного мага. Усім хотілося знати, хто чи що так жорстоко розправилося з невинними підлітками.

Але чарівник нічого особливого не знайшов. Принаймні, самого Грегора точно ніхто не звинуватив, та й інших винуватців не дуже шукали. Прозвучала лишень версія «стихійного сплеску сили». Зазвичай таке відбувалося у юних чарівників, що не знають про свій дар та не можуть його контролювати. А часом подібне взагалі стається через підвищений природній магічний фон. Таким чином чаклун дуже сумбурно пояснив свою версію того, що відбулося на холмі. Пояснював він це лишень старості та знахарці, в будинку старости, куди місцеві проводили чарівника після обряду. Але знахарка-знахаркою, а в старости язик довгий. І вже за декілька днів кожна родина в селі засинала с острахом від того, що, можливо, сусідська дитина може бути невиявленим чаклуном! Звісно ж, це було найстрашнішим. Бо, по-перше, загрожувало безпеці селян. А по-друге (і це було головним) – викликало неабияку заздрість! Як же так, не доведи Всюдисуща, в Христини Кривоногої її дурник Арчі стане володарем потаємних знань, а мій довбань тільки й знає, шо з носа дістає та нові скульптури ліпить! 

 Та родині Грегора було не до заздрощів. Смерть найстаршого сина, майбутньої опори сім’ї, та, поміж іншим, вельми працьовитого хлопця (те, що покійний братець був відвертим покидьком, знав тільки наш маленький герой і ще декілька сільських дітей його віку) дуже сильно вплинула на батьків майбутнього Архімага. Батько пірнув у роботу з головою, у проміжках між роботою в майстерні та поранням скотини заливаючи горе алкоголем. А мати… мати немовби втратила глузд. Бувало, кине усю роботу серед дня, очі скляними в неї зробляться – і піде на той клятий пагорб, гукати старшого сина чи розмовляти з тамтешнім дубом.