Читати книгу - "Черево Парижа"

духу; червоні та чорні порічки й лісові горішки задерикувато сміялися, тоді як важкі грона винограду, повні п’янкого трунку, мліли в лозовому кошику звішуючи через його край свої ягідки, пожовклі від надто палких пестощів сонця.

Сар’єтта жила тут, як у фруктовому садку з його п’янкими пахощами. Дешеві фрукти — вишні, сливи, суниці,— навалені перед нею у плескаті кошики, вистелені папером, м’ялися, заливаючи прилавок соком, п’янким соком, що випаровувався у спеку. В липні, особливо в спеку після обіду, коли дині оточували дівчину сильними мускусними випарами, у неї паморочилась голова. Тоді, п’яна від них, усе більше відкриваючи косинку на грудях, ледве дозріла і свіжа, як весна, вона вабила й викликала похітливі бажання. Адже сама Сар’єтта, її руки, її шия надавали плодам закоханого життя, атласистого тепла жінки. Поряд з нею, в сусідньому рундуку, стара торговка, огидна п’яничка, виставляла самі тільки поморщені яблука, груші, обвислі, мов порожні груди, абрикоси трупного кольору, огидножовті, як старі ворожки. А молоденька Сар’єтта перетворювала свою виставку на безмежну голу насолоду. Це її уста поклали тут одну по одній рум’яні вишні, мов сліди поцілунків; це вона повиймала з свого корсажа шовковисті персики; це вона поділилась із сливами своєю найніжнішою шкірою— шкірою на скронях, на підборідді, у куточках губ; це вона переливала трохи своєї червоної крові в жилки червоних порічок. Палка вдача красуні дала змогу дозріти й налитися плодам землі, всім цим зернам, чиє кохання закінчувалось на листяному ліжку, в глибині мохового алькова — в маленьких кошиках. Аромат алеї квіток позаду її крамниці здавався надто солодким порівняно з запахом життя, що виходив з цих початих лозових кошиків та з її недбалої одежі. У той день Сар’єтта зовсім сп’яніла від мірабелі, якою наповнили ринок. Вона, відразу побачила, що мадмуазель Саже має якусь велику новину, і хотіла, щоб стара розбалакалась; але плетуха відповіла, тупцюючи на одному місці з нетерплячки:

— Ні, ні, не маю часу... Я біжу до мадам Лекер. Ох, що я розвідала!.. Ходімте, якщо хочете.

Насправді вона тільки тому зайшла до фруктового павільйону, щоб заманити Сар’єтту. І та не могла протистояти спокусі. Пан Жюль був тут же і гойдався на перекинутому стільці, свіжий та виголений, мов херувимчик.

— Попильнуй хвилинку рундук,— сказала вона йому.—Гаразд? Я зараз повернуся.

Але він, коли Сар’єтта вже завертала за ріг, устав і гукнув їй навздогін басом:

— Е, ні! Знай, я йду... Ніякого бажання не маю чекати тебе цілу годину, як того разу!.. Крім того, від твоїх слив у мене голова болить.

І він спокійнісінько пішов собі, заклавши руки в кишені. Крамничка залишилась без догляду. Мадмуазель Саже бігцем потягла Сар’єтту. В павільйоні масла сусідка сказала їй, що мадам Лекер у льоху. Стара дівуля всілася між сирів, а Сар’єтта спустилася вниз шукати тітку.

Внизу, в льоху, дуже темно; уздовж проходів комори були затягнені дрібною металевою сіткою від пожежі; поодинокі газові ріжки утворювали жовті плями без проміння в смердючих випарах, що згущувалися під низьким склепінням. Саме тут мадам Лекер виготовляла масло на одному із столів, поставлених з боку вулиці Берже. Отвори пропускають лише тьмяне світло. Столи, які весь час поливаються водою з кранів, білі, наче новенькі. Повернувшися спиною до насоса в задній стіні, мадам Лекер збивала масло в дубовому ящику. Коло неї лежало масло різних сортів. Вона брала кожного подроху й змішувала їх, поліпшуючи одне одним, як це роблять при розливі вин. Зігнувшись удвоє, піднявши вгору гострі плечі, заголивши худі вузлуваті руки, наче патики, вона люто стромляла кулаки в жирне місиво, що набувало білявого відтінку крейди. Жінка спітніла й голосно відсапувалась при кожному зусиллі.

— Мадмуазель Саже хоче поговорити з вами, тіточко,— промовила Сар’єтта.

Мадам Лекер зупинилась і поправила масними пальцями свій чепчик на голові; вона, видно, не боялася жирних плям.

— Я кінчаю, хай почекає хвилинку;

— Вона має розповісти вам щорь дуже цікаве!

— Хвилиночку, моя маленька.

І мадам Лекер знову по самі лікті занурила руки в масло. Розм’якшене наперед у теплій воді, воно облипало її шорстке, як пергамент, тіло, від чого у неї здувалися під шкірою товсті фіолетові жили, мов розгалуження потрісканих вен. Сар’єтті бридко було дивитись на ці огидні руки, що люто місили соковиту масу. Але вона пригадала своє колишнє ремесло: колись небога мадам Лекер сама занурювала в масло чарівні ручки, працюючи над ним іноді до півдня; воно навіть заміняло їй мигдалеву пасту, правило за мазь, що пом’якшує шкіру, зберігає її білий колір і надає рожевого відтінку нігтям та ніжність пальцям. Трошки помовчавши, Сар’єтта заговорила знову:

— А масло, тітусю, у вас буде не дуже важне... Ви взяли надто тверді сорти.

— Знаю, знаю,— відповіла суха баба між двома жалісними зітханнями.— Та що ти хочеш? Усе ж треба продати. Є люди, що бажають дешево купити, от їм і робиться дешевий товар... Та й це для покупців надто добре. Ще чого!

Сар’єтта подумала, що не стала б їсти масла, зробленого руками тітки. Вона зазирнула в глечик з розведеною червоною фарбою і зауважила:

— Ваш рокур надто світлий.

Рокур надає штучному маслу гарного жовтого кольору. Торговки гадають, що тільки вони знають секрет його виготовлення, і дуже з ним криються. А ця фарба просто добувається з насіння рослини рокур або орлеана; але правда й те, що часто-густо замість неї вживають морковний сік або сік з нагідок.

— Ну, ходімте, чи що?! — вигукнула молода жінка, втративши терпець. Вона відвикла вже від смороду льохів, і її нудило.— Мадмуазель Саже, може, вже й пішла... Мабуть, вона розвідала дуже важливі речі про дядька Гавара.

Мадам Лекер вмить усе покинула: і масло, і рокур. Вона навіть рук не витерла, а тільки легким ляпанцем поправила овій чепчик і побігла слідом за племінницею вгору сходами, стурбовано повторюючи:

— Ти думаєш, що вона пішла, не дочекавшись нас?

Проте, побачивши мадмуазель Саже між своїми сирами, вона заспокоїлась. Стара й думки не мала йти. Всі три жінки сіли в глибині тісної крамнички, мало не на коліна одна одній, і нахилилися близько одна до одної. Мадмуазель Саже добрих дві хвилини