Читати книгу - "Срібне яблуко, Анна Авілова"

Джейн усміхнулася. Те, що Трістан має бажання танцювати є гарним знаком, виходить телефон, вона взяла недаремно.

— Добре Лано, я піду в сад, а потім зайду до вас.

Джейн завернула за будинок і побачила Трістана, який танцював хіп-хоп. Вона не покликала його і просто дивилася, стоячи в тіні дерева. Джейн захоплювалася цією людиною: всупереч всьому негативу, який він отримав у житті від людей, наперекір подіям останніх днів, він все одно продовжує займатися тим, що приносить йому задоволення. І це попри те, що його дії виглядають безглуздими та смішними в очах його найближчого оточення. І, що найголовніше, можна сказати, що він винайшов новий вид танцю у своєму світі, став першовідкривачем чогось раніше небаченого і в цьому йому не завадили його "природні" ноги.

Якоїсь миті він помітив її та зупинився.

- Джейн, тебе не заарештували, Слава Матері Природи! — він підбіг і обійняв її так, що їй стало важко дихати. - Як ти? Чому так довго не приходила? Я так сильно переживав!

Вона зітхнула з полегшенням. Принаймні він не злиться на неї.

- Все добре. Не знаю, чому нас не заарештували. Я три дні не виходила з кімнати, боячись нападок, і вчора я таки вийшла, була у короля, він лише відчитав у легкій формі та й по всьому.

Трістан був здивований.

- Треба ж! Головне, що все добре і тебе не спіткало покарання!

— Ти не говорив іншим, що ходив у храм?

- Ні, сказав, що непогано прогулявся і все. Намагався не нахвалювати їм зовнішній світ, щоб вони не захотіли вийти. Сказав, що нічого особливого там нема. Вони питали, чи не сталося якихось конфузів, і… — Трістан сумно опустив очі, — мені довелося збрехати. Я не хотів їх засмучувати й сказав, що нічого не сталося. Я ніколи в житті не думав, що зможу збрехати. Але мені довелося, і тепер я стану страшним корчем. Хоча, знаєш, я й зараз живу корчем, не думаю, що щось зміниться і після, тож можливо нічого страшного в моїй брехні немає.

Джейн знала, що переконувати друга в його поглядах немає сенсу, і просто вирішила відвернути його увагу:

- Дивись, що я тобі принесла, - Джейн дістала з сумочки телефон. — Тільки в мене не так багато заряду, давай я кілька разів увімкну пісню, а ти під неї спробуєш потанцювати, а потім увімкнемо вже на самому святі, і ти зробиш імпровізацію.

— Імпро... Що?

— Ну, тобто станцюєш так, як відчуватимеш без заздалегідь вивчених рухів.

- Добре я згоден. Я так хочу почути маленький оркестр. Вмикай.

Джейн увімкнула одну з рухливих, запальних пісень, Трістан прикрив рота руками, захоплений і здивований до глибини душі.

- Джейн, як мені хочеться танцювати. Ця музика просто створена для моїх рухів, — Трістан кинувся танцювати, не гаючи ні секунди пісні.

Джейн показала йому кілька простих рухів, які вона бачила на виступах Серхіо. Трістан з радістю повторював їх і легко запам'ятовував. Його танець був такий незвичайний і неповторний, що можна  впевнено стверджувати, що він створив новий вид танцю, не тільки в цьому світі, а й у світі Джейн також. Хоч його рухи й були схожі на хіп-хоп, але оскільки Трістан мав копита замість ніг, він не міг рухатися плавно, і в загальній картині все це виглядало дуже самобутньо й атмосферно. У світі Джейн виставу її друга сміливо можна було б назвати сучасним перфомансом.

Нарешті, закінчивши репетирувати, вони пішли в дім до “людей зеленої води”. Всі були раді бачити Джейн, обіймали її та цілували. Дівчина знову відчула вже призабуте почуття щастя. Тут, на її велику радість, все залишилося, як і раніше. Все ж таки добре, що Трістан збрехав. Якби Лана і Шон знали, що спіткало Трістана в храмі, вони б не приймали Джейн так тепло і, можливо, звинувачували б її в тому, що сталося.

Вони разом дружно накрили стіл і сіли пити чай з ароматними булочками. Жителі сірого будинку були такі раді приходу Джейн, що в її душі розтеклося блаженне тепло. Вона навіть подумала про те, що якщо їй доведеться жити в цьому світі все життя, вона могла б жити саме тут, у цьому будинку із парканом, а не у палаці. І тільки вона про це подумала, як "люди зеленої води" завели свою кришталеву пісню, яка звучала наче хор маленьких ангелів. Їхня пісня була ніби підтвердженням її думок. Їхній будинок – один із найкращих будинків у світі. Дім, де звучить душа.

                                                       ***

Фелікс йшов пляжем і когось шукав. Він сам не знав, кого, адже зовсім ні в кому не мав потреби. Очевидно, що він на пляжі зовсім один. Пісок розносився легким вітром, а хвилі підкочували до берега щоразу з новою силою. Десь із-за скелі з'явилася постать.

 Батько.

 Фелікс завмер у заціпенінні й на мить відчув у серці якусь невідому раніше слабкість, ніби вся його потужна і тверда броня, яка, як він думав, становила всю його суть, звалилася відразу. Батько безтурботно привітався з ним, начебто вони зустрічалися ось так щодня всі минулі роки. Фелікс не одразу помітив у руках тата якийсь великий металевий предмет. Предмет являв собою сталеві трубки, що утворюють два трикутники. Трубки закінчувалися двома колесами, наче у воза. Фелікс гадки не мав що це і навіщо Батько це приніс.

— Сідай, прокотимося?