Читати книгу - "Тінь та кістка, Лі Бардуго"

Раділа, що опинилася тут і була живою цієї прохолодної ночі. Раділа, що поруч зі мною Мал. Я подивилася в темні очі оленя й відчула тверду землю під його впевненими копитами, запах сосен у його ніздрях, могутній стукіт серця. Зрозуміла, що не стану тією, хто покладе край його життю.

— Аліно, — нетерпляче пробурмотів Мал, — часу в нас небагато. Ти знаєш, що маєш зробити.

Я похитала головою. Не могла відвести погляду від темних оленевих очей.

— Ні, Мале. Знайдемо якийсь інший спосіб.

У повітрі щось тихенько просвистіло, а потім глухо чвакнуло, коли стріла влучила в ціль. Олень заревів і позадкував, а тоді зі стрілою, що стирчала з грудей, гупнувся на передні коліна. Решта стада кинулася навтьоки, розсипавшись лісом, а я, похитуючись, позадкувала. За мить поруч зі мною з’явився Мал, тримаючи лук напоготові, а галявина наповнилася опричниками у вугільно-чорному вбранні та вдягнутими в синє й червоне гришами.

— Тобі слід було послухатися його, Аліно, — із затінку пролунав чіткий та холодний голос, і на галявину вийшов Дарклінґ; його губи скривилися в похмурій посмішці, а чорна кефта розвівалася позаду чорнильною плямою.

Олень завалився на бік і лежав на снігу, важко дихаючи, з широко розплющеними від страху очима.

Я відчула Малів рух, перш ніж побачила. Хлопець націлив лук на оленя, та Верескун у синіх шатах зробив крок уперед і змахнув у повітрі рукою. Стріла відхилилася ліворуч і, не завдавши жодної шкоди, впала у сніг.

Мал потягнувся по наступну стрілу, й тієї ж миті Дарклінґ викинув руку вперед, пожбуривши в нас чорну стрічку темряви. Я підняла руки, і з моїх пальців вирвалося світло, з легкістю розбиваючи темряву. Та це був лише трюк. Дарклінґ повернувся до оленя, піднімаючи руку в так добре мені знайомому жесті.

— Ні! — скрикнула я, не встигнувши подумати, й кинулася, щоб закрити собою оленя. Заплющила очі, приготувавшись відчути, як Розтин розірве мене навпіл, та Дарклінґ, напевно, в останню мить розвернувся. Дерево позаду мене розчахнулося з гучним тріском, із рани простягнулися щупальця темряви. Він урятував мене, а заразом — оленя.

З Дарклінґового обличчя зникла вся насмішкуватість, коли він плеснув у долоні, й величезна хвиля брижистої темряви майнула вперед, поглинаючи нас із оленем. Мені не довелося роздумувати. Світло розквітло розпеченою пульсуючою сферою, оточивши мене і Мала, відганяючи темряву й засліплюючи наших нападників. На мить ми опинилися в патовій ситуації. Вони нас не бачили, а ми не бачили їх. Темрява закручувалася навколо бульбашки світла, намагаючись проштовхнутися всередину.

— Вражає, — сказав Дарклінґ; здавалося, голос його лунає з великої відстані. — Баґхра занадто добре тебе навчила. Та ти недостатньо сильна для цього, Аліно.

Я знала, що він намагається відволікти мене, тож не зважала.

— Ти! Трекере! Готовий померти за неї? — гукнув Дарклінґ.

Малів вираз обличчя не змінився. Він стояв, тримаючи лук напоготові й натягнувши тятиву, та повільно розвертався, шукаючи джерело голосу.

— Ми стали свідками такої зворушливої сцени, — взявся кепкувати чоловік. — Ти вже йому розповіла, Аліно? Чи знає хлопчик, як тобі кортіло віддатися мені? Чи розповіла ти йому, що я показав тобі в темряві?

Мене накрило хвилею сорому, і яскраве світло замиготіло. Дарклінґ розреготався.

Я подивилася на Мала. Щелепа його нерухомо застигла. Він випромінював той самий крижаний холод, що й у святкову ніч. Я відчула, як світло вислизає з рук, і незграбно спробувала вхопити його. Намагалася перефокусувати свою силу. Сфера знову яскраво змигнула, але я вже відчувала, що сягнула меж своїх можливостей. Темрява почала просочуватися краєм бульбашки, наче чорнило.

Я знала, що слід зробити. Дарклінґ мав рацію: я недостатньо сильна. А іншого шансу в нас не буде.

— Зроби це, Мале, — прошепотіла я. — Ти знаєш, чому судилося статися.

Мал подивився на мене, в його очах миготіла паніка. Він похитав головою. Темрява протнула бульбашку. Я ледь помітно заточилася.

— Хутчіш, Мале. Поки ще не занадто пізно.

Тієї миті хлопець кинув свій лук і потягнувся до ножа.

— Зроби це, Мале! Зроби негайно!

Малова рука тремтіла. Я відчувала, як згасає моя сила.

— Не можу, — нещасно прошепотів він. — Не можу.

Хлопець випустив ніж, дозволивши йому беззвучно опуститися на сніг. Нас накрило темрявою.

Мал зник. Галявина зникла. Мене жбурнуло в чорноту, де неможливо було дихати. Я почула, як хлопець кричить, і потяглася до джерела звуку, та раптом з обох боків мене схопили сильні руки. Я взялася несамовито борсатися й штовхатися.

Темна завіса підійнялась, і я одразу побачила, що все скінчилося. Двоє Дарклінґових вартових тримали мене, а Мал смикався між двома іншими.

— Заспокойся, інакше вб’ю тебе на місці, — гиркнув на нього Іван.

— Дай йому спокій! — крикнула я.

— Чш-ш-ш, — Дарклінґ підійшов до мене, притискаючи палець до вуст, які вигнулися в глузливій посмішці. — Тихенько, інакше я дозволю Іванові вбити його. Повільно.

Моїми щоками потекли сльози, замерзаючи в холодному нічному повітрі.

— Смолоскипи, — наказав чоловік.

Я почула, як засичав запал, і два смолоскипи спалахнули яскравим вогнем, освітлюючи галявину, солдатів та оленя, котрий, засапано дихаючи, лежав на землі. Дарклінґ витягнув з-за пояса важкий ніж, і в гришинській сталі змигнуло полум’я.

— Ми вже змарнували тут достатньо часу.

Чоловік розмашистим кроком рушив уперед і без жодних вагань розітнув оленю горло.

Кров заструменіла на