Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Гора між нами 📚 - Українською

Читати книгу - "Гора між нами"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Гора між нами" автора Чарльз Мартін. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 73 74 75 ... 81
Перейти на сторінку:
не міг розбити літак.

— Я знаю, мем. Одначе в нього стався серцевий напад, і він посадив літак у горах. Він урятував нам життя, — я відкрив невеличку скриньку та передав їй. Там був його годинник, гаманець, люлька й запальничка, яку вона йому колись подарувала.

Жінка торкнулася кожної речі, а потім узяла запальничку. З очей покотилися сльози.

Ми говорили протягом кількох годин. Я розповів усе, що тільки міг згадати. Розповів, де поховав Ґровера та який там краєвид. Їй сподобалося. Йому б, мабуть, теж, як сказала вона.

А потім жінка принесла альбоми з фотографіями та розказала їхню історію. Дуже ніжну й чуттєву. Мені було страшенно прикро її слухати.

Зрештою я підвівся — і не знав, як попрощатися. Що тут можна сказати?..

— Мем… я б хотів… — Я крутив у руках ключі від машини та спробував хоч щось із себе вичавити.

Ґроверова дружина похитала головою та поплескала Танка по спинці, перш ніж підвестися. Він зіскочив з її колін, вона встала — і я помітив, що у неї проблема зі стегном.

— Якщо вам знадобиться заміна стегнового суглоба — потелефонуйте мені. Я негайно приїду та все зроблю цілком безкоштовно, — відразу мовив я. — Танку, ти просто супер. Я сумуватиму.

Пес негайно лизнув мене в обличчя й побіг дзюрити на всі кущі у саду.

— Ага, зрозумів, ти теж сумуватимеш, — буркнув я.

Діставши візитівку, я простягнув їй. Ніяк не міг придумати, як же попрощатися. Може, обійняти? Чи потиснути руку? Як узагалі треба прощатися з дружиною пілота, котрий помер, рятуючи тобі життя? Уже не кажучи про те, що, якби я не винайняв його, він спокійно помер би вдома. Вона, мабуть, теж так вважає.

— Юначе!

— Так, мем?

— Дякую вам.

Я почухав потилицю.

— Мем, я… я не…

— Ви не що?

Я подивився в її яскраво-блакитні очі, а вона промовила:

— Ґровер не брав на борт абикого. Він вибагливо обирав клієнтів. Частіше відмовляв, аніж погоджувався. І якщо він вас узяв, значить, мав свої причини. Отже, це був його вам подарунок.

— Так, мем.

Вона нахилилася та обійняла мене. Шкіра у неї була тоненька й уже давно не пружна, а волосся посивіло до білого. Я поцілував її в щоку та поїхав. І ще довго дивився в дзеркало заднього огляду. Удова стояла на ґанку, споглядаючи гори. А Наполеон хвацько виструнчився на верхній сходинці та дзявкав на вітер.

Розділ сорок восьмий

Коли я увійшов у палату, з Ешлі сидів Вінс. Він підвівся мені назустріч і палко потис руку, ба навіть скуто обійняв.

— Ешлі розповіла мені, що ви зробили. Навряд чи мені вдасться висловити, наскільки я вам удячний!

— Тільки не забувайте, що це я запросив її в той літак. Можливо, ви ще схочете заложити проти мене позов. І можна на «ти».

Вінс розсміявся. Славний чоловік — вона вдало обрала. Гадаю, вони будуть щасливі. Хоча з Ешлі будь-хто був би щасливий. Вона така одна на мільйон.

Що до Ешлі, то обличчя її знов набуло приємного кольору, а на столику поруч я побачив три порожні чашечки з-під кави. Мішечок із сечею, що непомітно висів поруч із ліжком, був майже повний, і колір хороший. Її новий мобільник уже розривали дзвінки від журналістів — усі хотіли взяти ексклюзивне інтерв’ю.

— А що ти збираєшся їм казати? — спитала вона.

— Нічого. Вислизну через чорний вхід та поїду додому. — Я позирнув на годинник на стіні. — Узагалі-то я їду за півтори години, тож зайшов попрощатися.

Вираз її обличчя якось одразу змінився.

— Та ну, чого ти? У вас є про що поговорити. Про ваше весілля, нарешті. А я буду на зв’язку.

— Ти вже зателефонував своїй дружині? — Вона склала руки на грудях.

— Ні… Зайду до неї, щойно доберуся додому.

— Вважаю, усе владнається.

Я мовчки кивнув. Ешлі стисла мою долоню, і я поцілував її в чоло.

— Бене! — Вона не відпустила мою руку, коли я вже повернувся, щоб іти.

— Що? — спитав я через плече.

Вінс поплескав її по руці та сказав:

— Я на хвилиночку — піду візьму собі кави. Дякую тобі, — знов до мене. — Дякую за все.

Ешлі й досі тримала мою руку, коли він вийшов. Я присів на краєчок ліжка. На грудях наче лежала каменюка. Дуже схожа на біль. Я спробував вичавити із себе усміх.

— Можна питання?

— Тобі можна будь-які питання. Заслужила.

— А ти став би залицятися до заміжньої чи майже заміжньої жінки?

— Так.

— Скажи, навіщо ти запросив мене в той літак?

Я подивився у вікно та замислився.

— Давно це вже було…

— Давно. Та іноді здається, що лише вчора.

— Наше весілля було найщасливішим днем для нас обох. Ми стали самі по собі. Почали нове життя. Ми були вільні й кохали одне одного. Коли люди кохають одне одного… У них… У їхніх душах десь глибоко народжуються сни — сни, де немає болю, бо там йому нізвідки узятися. І весілля стало днем злиття двох наших душ. Наче дві річки з’єдналися в одну. У нас так було. А коли я побачив тебе, я побачив у тобі надію на те саме. Мабуть, ти нагадала мені, що я колись мав чудове кохання. І… якщо чесно, я просто хотів відчувати це поряд. Побачити це ще раз. Напевно, так я думав, що зможу запам’ятати… Бо я не хочу цього забути.

Ешлі простягла руку та змахнула сльозу в мене з обличчя.

— Мабуть, ось чому я запросив тебе в літак. І я… мені дуже соромно через той егоїстичний вчинок, але водночас я дуже вдячний за це. Ті двадцять вісім днів нагадали мені, що кохання варте геть усього. І не важить, наскільки може бути боляче.

Я підвівся, поцілував її в губи та вийшов.

Розділ сорок дев’ятий

Після другої години дня мій літак сів у Джексонвіллі. Журналісти вже чекали на мене. Звідкись вони викопали мою фотографію та деякі подробиці нашої історії. Мене врятувало тільки те, що на їхній світлині я був на тринадцять кілограмів товщий.

Багажу я не мав, так що вислизнув з аеропорту та пішов до своєї машини, яку лишив на парковці місяць тому. Її замело щільним шаром пороху. Жінка в касі

1 ... 73 74 75 ... 81
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Гора між нами», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Гора між нами"