Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Гора між нами 📚 - Українською

Читати книгу - "Гора між нами"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Гора між нами" автора Чарльз Мартін. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 72 73 74 ... 81
Перейти на сторінку:
нас від журналістів, поки вона не буде готова з ними спілкуватися.

— Вона?

— А я взагалі не хочу з ними спілкуватися.

— Добре. Гадаю, у тебе є якісь свої причини для того.

— Саме так.

— Коли вони дізнаються подробиці цієї вашої історії, вас запрошуватимуть у всі ток-шоу, які тільки існують. Ви можете стати джерелом натхнення для багатьох людей.

— Будь-хто вчинив би так само на моєму місці.

— Бене, ти доволі давно працюєш лікарем, щоб знати, що в усьому світі так учинили б одиниці. Ти впродовж місяця на морозі тягнув по горах зранену жінку! Ти пройшов сто двадцять кілометрів!

Я перевів погляд на вікно, з якого десь далеко було видно гори зі сніговими шапками. Дивно було дивитися на них із цього боку. Ще місяць тому я стояв у аеропорту Солт-Лейк-Ситі та роздумував, що ж там, по той бік гір. А тепер я знаю, що там. Мабуть, за ґратами в’язниці так само. Чи в могилі.

— Я просто робив крок за кроком.

— Я телефонував до твоєї баптистської церкви в Джексонвіллі. Вони там страшенно щасливі, що ти живий. Дуже за тебе хвилювалися. Казали, що це на тебе не схоже — узяти та просто щезнути.

— Я дуже ціную це.

— Може, є ще якісь побажання? З мене наче небагато користі.

— У моїй лікарні… Загалом, я завжди знаю, які з сестер кращі. Аби можна було…

— Про це навіть не хвилюйся, — кивнув Барт. — Уже відрядив до неї найкращих.

— Ну, може, тоді ще лате? Або капучино? — Я простяг порожній стаканчик.

— Що завгодно.

Оте його «що завгодно» луною загуркотіло в моїй голові. Тільки тепер я збагнув, що нарешті опинився у світі, де є стільки кави, скільки забажаєш. У голові щось гучно клацнуло та стало на своє місце.

Ближче до полудня Ешлі заворушилася. Я пішов купити дещо, а відтак повернувся до неї в палату.

— Привіт, — прошепотів я, коли вона розплющила одне око.

Повернувши голову, Ешлі розплющила друге.

— Я вже говорив з Вінсом — він незабаром буде. За кілька годин.

Її носик смикнувся, а одна брова вигнулася дугою.

— Це в тебе кава абощо?

Я зняв кришечку з чашки та підніс до її обличчя.

— Бачиш, отам крапельниця? Заливай туди, — мовила вона.

Я підніс чашку до її губ, і вона зробила малесенький ковточок.

— Це друга найсмачніша кава в моєму житті, — прокоментувала Ешлі та опустила голову на подушку.

Я підкотив невеличкий стілець до її ліжка й сів поруч.

— Операція минула чудово. Я вже говорив із твоїм лікарем. Виявилося, що ми навіть знайомі — зустрічалися на конференціях. Він чудовий спеціаліст. Якщо схочеш, я покажу тобі твої знімки.

Небо за вікном пронизав слід літака, що злетів з аеропорту десь далеко. Ми дивились, як він зникає за горами.

— Я ніколи більше не сяду в літак.

— Ти вже за три години ходитимеш як новенька.

— Ти що, знову брешеш?

— Ніколи не брешу, якщо це стосується стану пацієнта.

— Так, а гарні новини в тебе є? Протягом того місяця, що ми вештались у горах, я від тебе чула тільки погані.

— Твоя правда.

Вона уп’яла погляд у стелю та поворушила ногами.

— Як же хочеться у ванну та нарешті поголити ноги!

Я визирнув за двері й погукав сестру. Вона негайно увійшла до палати.

— Цю чудову леді звати Дженніфер. Вона знає, де ти провела останній місяць, отож залюбки допоможе тобі прийняти душ. Якщо тобі ще щось треба — звертайся до неї. А коли закінчите з ванними процедурами, на тебе вже чекатиме інша пані — я пам’ятаю, що дещо обіцяв тобі.

— Це ти про що? — вона пильно подивилася на мене.

— Ще давно. Так от, я додержую своє слово. Ну все, зайду пізніше. А літак Вінса сідає за дві години.

Вона відкинула простирадло та схопила мене за руку. Як пояснити людям, що ми пережили? Як дібрати слів? Ми разом пройшли крізь пекло — нехай навіть укрите льодом, але пекло, — і ми вижили. Разом. Сам я ніяк не міг цього пояснити — і вона, здається, теж.

— Я знаю, Ешлі. До цього доведеться звикати. Я скоро буду, — я поплескав її по руці.

— Ти в нормі? — вона стисла мою руку ще дужче.

Я кивнув і вийшов. У коридорі на стільці вже терпляче чекала жінка родом з якоїсь азійської країни з великою сумкою у руках.

— Вона в душі, — повідомив я їй. — Невдовзі буде готова. Я не знаю, які кольори їй подобаються, але можна спитати. — Я простяг жінці купюру у сто доларів. — Цього вистачить?

Жінка похитала головою й почала щось шукати у сумці:

— Ні-ні, це забагато.

— Нічого, не переймайтеся, — махнув я рукою. — Це на чай. Головне не кваптеся — ця леді пережила суворі випробування.

Вона кивнула, і я пішов у кафе.

Подавали тут звичні для будь-якої лікарні страви швидкого приготування, але байдуже, поки що обійдемося й таким.

— Подвійний чизбургер з подвійною порцією фрі, будь ласка. З усім, що ви тут додаєте.

— Ще щось?

— Принесіть, будь ласка, усе це за годину до палати 316.

Я розплатився та пішов у машину — її для мене винайняв Барт, — завів двигун і забив у навігатор адресу.

Розділ сорок сьомий

Простий будиночок стояв на пагорбі недалеко від міста. Білі з зеленим ролети й білий паркан. Усе потопає у квітах. Охайні клумби без жодної бур’янини. На почтовому ящику — вітровий конус.

Вона сиділа на ґанку в кріслі-гойдалці та лущила квасолю. Висока вродлива жінка. Вийшовши з машини, я відчинив пасажирські дверцята. Наполеон радісно вистрибнув на тротуар, понюхав і дременув до жінки. Квасоля вся в неї розсипалася, а пес уже танцював у неї на колінах, облизуючи їй лице.

— Господи, Танку, де ж ти був?

Танк. Ось як його звати.

Я зійшов на ґанок слідом за собакою.

— Мем, мене звуть Бен Пейн. Я лікар із Джексонвілля. І я… я був з вашим чоловіком, коли розбився літак.

Її очі підозріло звузилися.

— Він дуже хороший пілот. Він

1 ... 72 73 74 ... 81
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Гора між нами», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Гора між нами"