Читати книгу - "Драматичні твори"

Гнат. Одчепись! Я не можу на тебе дивиться, як ти киснеш.

Софія. Ох, Гнате, хіба я така була? Ми так недавно побрались з тобою, а ти вже тікаєш з дому; мати гризе, я не маю світлої години, батька з хати виганяють, а ти не заступишся, як перше, а ще й сам лаєш мене! Не з матір’ю ж тобі вік вікувать, а зо мною, дружинонько моя!.. Пригорни ж мене, приголуб — я зараз повеселіщаю.

Гнат. Повеселішай, тоді приголублю!

Софія (нервно). Ну, я вже не буду... Дивись, я вже весела! О! Глянь, сміюсь... (Обніма Гната). Не хочеш мене приголубить, противна я тобі стала?!

Гнат. Знову? Годі, кажу!

Софія. Не можу, не можу, Гнаточку, удержать своїх сліз; я б радніща була.

Гнат бере шапку.

Гнат. Бодай увесь світ завалився, коли на ньому так весело жить усім, як мені тепер! (Виходить.)

Софія. Куди ж ти? Я вже не буду... (Витирає сльози.) Єй-богу, не буду! Підожди хвилиночку, сам побачиш! Гнате, серденько моє, вернися! Пішов... Мабуть, до шинку... Прийде п’яний... Боже, дай мені терпіння, щоб я хоч не плакала! Від плачу я тілько марнію. (Дивиться у дзеркало.) Ой, які очі червоні, аж запухли! Постривай, я заплющу їх і так трохи посидю... (Сіда на ослін і заплющує очі) І чого Гнат такий став недобрий? З того часу, як був слабий, наче його хто одвернув від мене... Страшно й подумать... Мені часто приходить на думку, що йому пороблено, і°поробила Варка. Аж у голові заболіло, мов розкололася надвоє! (Одкрива очі і встає.) Боже! Одверни від мене ці думки, бо з ними я не буду жить, я не хочу жить... нащо тоді жить, коли це правда? Голубчику мій, боже, прости мене, я грішу цими думками, й наверни Гнатову душу до мене знову!

ЯВА VI

Входе Параска, вже молодиця.

Параска. Здрастуй, Софіє!

Софія. Ох! Як я злякалась...

Параска. Чого?

Софія. Так... не знаю... Як же я рада, що тебе побачила; ти моя перша порадниця здавна... Голубочко моя, Параско...

Параска. Що тут у вас коїться? Ти аж змарніла... Я оце почула, що батько твій одходить від вас, і забігла на хвилину з тобою побалакать.

Софія. Ох, краще не питай... свекруха...

Параска. Свекруха як свекруха — я вже про неї и не кажу... Не крийся передо мною, я тебе давно люблю як сестру, і мені жаль тебе... Я все знаю...

Софія. Що ти знаєш? Може, ти знаєш і те, чого я не знаю?

Параска. Всі знають, тілько ти одна не знаєш...

Софія. Що, сестро, що, моя голубочко, ластівко, кажи! Може, ти що недобре знаєш про Гната?

Параска. Бач, мабуть, і ти помітила, коли питаєш так палко?

Софія. Одно помітила: Гнат не такий, як був спершу, неласкавий до мене, хати не держиться...

Параска. А Варка часто у тебе буває?

Софія. Варка! Так невже ж вона... кажи, кажи, що ти знаєш?..

П а р а с к а. Та те, що твій Гнат часто буває у Варки, вона його причарувала.

Софія (не може говорить). Ти... сама... бачила? Де? Як? (Дуже зворушена, ледве стоїть на ногах і сіда на ослоні.) Параска. Я нічого не бачила...

Софія (встає, нервно сміється). От бач, от бач! Нічого не бачила, а говориш таке страшне.

Параска. Другі бачили! Даремно не говорять,— вона й сама хвалиться. Придивляйся за ними, то й ти побачиш! А тепер прощай, бо мене чоловік жде. Я тілько за тим і зайшла, що.б тобі сказать, бо тебе обманюють, а ти, як дитина, віриш... (Пішла.)

ЯВА VII

Софія одна, а потім Варка.

Софія. Боже, я з ума зійду... Варка? З Гнатом? Кепкують надо мною, обманюють у вічі, а за очі сміються над моєю душею, над моїм серцем, і вони живі, і грім божий їх не вбив? І Гнат? Гнат сміється над моїм серцем, що тілько й живе ним!.. Ох, серце ж моє бідне, не бийся в грудях, перестань краще биться навіки, щоб я не дожила до того, що ти мені віщуєш!

Входе Варка.

Варка. Здрастуй, Софіє.

Софія. Варка?! Це мені ввижається вона? Зійди, зійди з очей моїх, відьма, чарівниця!

Варка. Що з тобою, Софіє? Це я!

Софія. Ти?!

Варка. Та я ж! Ото, хіба не пізнаєш? Я, Варка, твоя подруга...

Софія. Іди, іди з очей моїх, чарівниця лукава! Іди! Не пали мене своїм поглядом єхидним — ти гірше сатани, ти мене з ума звела, ти одбила у мене чоловіка, ти причарувала його, а тепер ходиш сюда потішаться надо мною, живеш моїми муками, радієш моїм горем! (Хитається.) Теть з хати! (Сіда тяжко на піл.) Ох!.. (Пада зомліла на полу.)

Варка (підходить). Зомліла, сердешна! Так і вона довідалась уже?.. Ох! Цього я тілько й ждала, а серце забилось

і страшно чогось зробилось, наче я душу загубила... Що ж воно буде далі: чи мене покине Гнат, чи її — і утіче зо мною?.. Побачимо! Щастя куце, я вже його спізнала! А тепер хоч і вирветься від мене, то й ти його не піймаєш! (Іде і на відході зустрічає Ганну.) Здрастуйте, і прощайте! Заходила до Софії, та вона спить. (Пішла.)

Ганна (одна). Ач паскуда. Витягл&сь, як пані яка, та й спить собі! Спи! Спи! Я тебе не будитиму — нехай прийде чоловік та полюбується! Ну, взяв хазяйку, нічого сказать! Чк мене нема дома, то хоч усе позабирай.

ЯВА IX Входе Г нат, під чаркою.

Гнат. Давайте обідать! Де Софія?

Ганна. Он!

Гнат. Що ж це вона, слаба, чи що?

Г а н н а. Не здужає встать! От розбуди її, поцілуй, скажи: спасибі тобі, моя хазяєчко, що ти спиш, а чужі свині всю харч у нашої поїли.

Гнат. Які свині? Що ви кажете?!

Г а н н а. А те, що твоїй пані тілько б спать! Я поставила висівки в хліві та пішла на город, а вона уклалась спать; чужа свиня затесалась у хлів і все поїла, а наша голодна гуде! Нехай вам чорт, я вже утомилась за вами доглядать, ідіть собі к бісовому батькові з моєї хати.

Гнат. Яка ж це ваша хата? Хата моя, а коли вам тісно, так ви йдіть собі відціля!

Ганна. Не діждеш, не діждеш! Щоб твоя нечупайда була тут хазяйкою та вилежувалась, а я наймичкою? Хіба невістку на те беруть у хазяйство, щоб з нею