Читати книгу - "Танґо смерті"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Ай, Ріта! — аж сплеснула руками Ґолда. — Яка ти мудра! Ти мені то просто з язика смикнула! Можна не хвилюватися, за ними ніхто не прийде.
— Ну, то так, — сказав Ясь, — але що далі робити з тими трупами? То ж не оден і не два, а цілих вісім.
— Їх треба поховати, — сказала моя мама. — І я навіть знаю як.
Навіть не конче було, аби вона при цьому промовисто зиркнула на мене, я відразу дошолопав, куди вона хилить, але я потряс головою і сказав, що ні за які скарби не піду до пана Кнофлика, бо відколи він збзікував, з ним важко порозумітися. Але Зельман заломив руки і так благально поглянув у мої очі, а пані Зельманова пообіцяла великого начиненого карпа і цибульового пляцка, аби-но я лише пішов, що я скрушидуха погодився.
— Орцю, — сказав Зельман, проводжаючи мене за двері, — повідж му, жи я ся розрахую цьмаґою. Бо і так стільки не вип'ю, скільки до хати привіз.
Яким же було моє здивування, коли я застав пана Кнофлика при гарному настрої, у випрасуваному одязі, гладко зачесаного і поголеного, уздрівши мене, він пішов одразу назустріч з розкинутими руками й обняв мене:
— Прокрістепана! Сакра-кумакра! Кого я бачу! Тебе, камераде, мені послали шестикрилі херувими. Знайомся, це моя дружина Ленка, — і потягнув у глиб приміщення, де біля оздобленої ружами домовини порядкувала дебела білявка з пишними персами і не менш пишним животом. — Бачиш? Бачиш? — гладив він дружину по животику. — Нарешті буду мав Іржика або Власту.
Його радість була зрозуміла, адже покійна Власта не могла мати дітей, а тепер пан Кнофлик як на світ народився. А там далі самозаглиблено шурхав гимблем пан Боучек і щось собі наспівував під ніс, я помахав йому рукою, але то було однаково, що махати вербам при дорозі.
— Як добре, що ти прийшов, мені тебе бракує, — торохтів пан Кнофлик, — твого естетичного ставлення до справи, твого поетичного дару, з яким ти підходив до кожного покійника. Можеш хоч зараз братися до роботи. Маю для тебе ексклюзив: чудовий, сексуальний, свіжесенький труп оперової співачки з янгольським голосом, яка виглядає так, що, здається, ось-ось заспіває арію Аїди. А чому? Чому вона так чудово виглядає? Бо була мудра і передбачлива і не повісилася, не втопилася, не викинулася, не отруїлася якоюсь гидотою, яка б спотворила її делікатні риси, а гарненько залізла в теплу ванну в готелі «Жоржа» й акуратно потяла собі жили на руках. Оце я називаю найвищою ознакою шляхетності й естетизму! Як сказав поет, краса врятує світ.
Я ледве зупинив нестримний потік балаканини пана Кнофлика, повідомивши йому про тих вісім покійників, які раптом упали нам на голову…
— Прокрістепана! Боже, яка радість! — сплеснув у долоні пан Кнофлик і звернув свій вдячний погляд у небо. — Недарма мені снилося вісім линів, які я упіймав голими руками у власному ліжку! А в мене, абисьте знали, є якраз вісім домовин вищої якості.
— Пане Кнофлик, ці вісім небіжчиків не прості небіжчики, — додав я пошепки. — Це наші визволителі.
Пан Кнофлик вмить роззирнувся, схопив мене за руку і потягнув до свого кабінету і, посадивши біля себе, наставив вуха.
— Ці славні наші визволителі загинули, як герої, — продовжив я. — Рятуючи легендарну горілчану фабрику Бачевського, вони полягли смертю хоробрих.
— Тедка йо! Так-так-так, — пожвавився пан Кнофлик, — дуже цікаво. Ми влаштуємо для них величний тріумфальний похорон. Я найму хор жіночої гімназії, вони вберуться в білі грецькі туніки з вельонами і віночками, мовби то ідуть зрозпачені наречені, і будуть, заламуючи руки, оплакувати героїв, як то робили троянки, оплакуючи троянців.
— Пане Кнофлик! Дайтеся на стримання! Герої померли справді, як троянці. Але троянським конем виявилася горілка. Це вона поклала їх трупом. Вісім, як скло, товариства лягло.
— Ов! Горілка! Темна справа. Величний похорон відпадає.
— Їх треба поховати на жидівському цвинтарі, як жидів. Пан Зельман Мількер усе оплачує. Горілкою.
— Чудово. Бо тоті наші злоті скоро на сміття перетворяться. То ті покійники були жидами?
— Чи хтось може бути на сто відсотків певним, що він бодай трохи не жид?
Пан Кнофлик похитав головою в глибокій задумі і сказав:
— Кдєпак*! Навіть я не
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Танґо смерті», після закриття браузера.