Читати книгу - "Танґо смерті"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Справді це надто ризиковане видовище. А може, ми їх поховаємо, як жидів, у білих простирадлах без домовин? Тоді ви усі вісім трупів поскладаєте у своєму катафалку штабелями і вісьта-вйо.
— Так теди йо! Так і зробимо. Тільки годилося б іще, аби за катафалком йшла дорога родина в траурі. І щоби хтось таки плакав. І як я вже не зароблю на домовинах, то бодай на вінках, нє? — Пан Кнофлик поклав на столі перед собою картку паперу і рахівницю та почав робити калькуляцію. — По два вінки на кожного — шістнадцять вінків з чорними стрічками. Плюс вісім букетів, вісім свічок… Свічки парафінові чи лоєві?
— Нехай будуть парафінові.
— Па-ра-фі-но-ві… Так… Вісім простирадл… Полотняних чи шовкових?
— Полотняних.
— По-ло-тня-них… М-м… О! Геле!* А вони у військовій формі?
— Аякже.
— Мусите їх перевдягнути в цивільне. Ану ж яка хулєра захоче глянути. Ну і останнє: скільки має бути могил? Хоча, що я питаю! Вісім могил — то вже епідемія! Щойно тільки нас визволили, як люди почали вмирати. Недобре. Але… най я на тому страчу… покладемо їх у дві могили. Тільки мусить хтось піти на цвинтар і домовитися.
Пан Кнофлик записав адресу й обіцяв прибути з катафалком над вечір, як почне уже сутеніти, а я помчав додому, аби втішити бідного Зельмана, що так усе гарно складається. Вислухавши новину, Зельман з Ґолдою стали нас просити, аби ми погодилися супроводжувати катафалк, зображаючи убиту невимовним горем родину, і що було робити — ми погодилися, відтак наші мами подалися до Зельмана перевдягати визволителів у цивільне. Зельман, на щастя, перед тим ще й привіз кілька мішків одягу з розбомбленої крамниці, то проблеми з тим не було. Йосько мотнувся на цвинтар, дав гробарям по три пляшки горілки, й ті погодилися поховати вісім трупів у двох могилах. Над вечір усі були готові й на місці, я вбрав чорну сорочку і чорні штани, Йосько насадив мені на голову свою ярмулку, йому вона була ні до чого, бо він і так скидався на жида, Ясь і Вольф вбрали чорні капелюхи, з під-яких стирчала, кучерявлячись, руда пакля замість пейсів. Пан Кнофлик діловито розпорядився загортати трупи в полотна і вантажити до катафалка. Поклали їх чотирьох уздовж і чотирьох зверху поперек, але навскоси, бо інакше не поміщалися. Стільки мештів Зельман не знайшов, тому покійники мали босі ноги в солдатських онучах. Солдатське вбрання Зельман спалив, пошкодувавши тільки кирзаки і ремені, з яких передбачливо познімав металеві пряжки з зірочками. Ну і врешті жалобний похід рушив з місця, пан Кнофлик сидів на козлах і прицмокував до коней, а ми йшли, тримаючи попід руки матерів, які, схиливши голови в чорних хустинах, невгавно торохтіли про все на світі і вмовкали лише тоді, коли минали перехожих, на совість працювала тільки наша бабуся, вона заводила внебоголос на мові, яку крім неї, либонь, ніхто не розумів, але кожен би зробив висновок, що то жидівський похорон. Коли ж ми прибули на цвинтар, то побачили дві свіжовикопані могили, на дні яких лежали п'яні гробарі — по два в ямі. Витягти їх нам так відразу не вдалося, тому поприв'язували їм до ніг шлеї, якими вони зазвичай спускали труни в могили, а другий кінець шлей вчепили до катафалка і так ото витягли та поскладали під кущами, а опісля спустили в могили визволителів, засипали їх глинистою землею, сформували горбики й обклали вінками та букетами. Зельман запалив вісім свічок і встромив у землю.
— Гарна в них смерть була, — сказав він з усією комуністичною прямодушністю, — спочатку собі добре попили, а потім заснули вічним сном серед райських пахощів… Кожному можна таке побажати, особливо в наш тривожний час…
21
У неділю Данка з Марком прийшли з самого ранку, аби допомогти поприбирати в хаті й зготувати вгощення, Ярош не вирізнявся особливим педантизмом, тому в нього всюди панував більший або менший розгардіяш, речі мали властивість зникати з тих місць, де їм належалося бути, й опинялися в куди невідповідніших місцях, але господар якось у тому всьому орієнтувався, тепер же, коли для кожної речі знаходила місце Данка, він з хвилюванням думав про всі наступні дні, коли доведеться розшукувати те чи інше кухняне приладдя, недочитану газету чи олівець, карточки паперу з занотованими телефонами, рахунки за газ і світло, а при тому всьому щось летіло і до смітника, доведеться і його завтра перетрусити, бо ніхто не в стані визначити цінності того чи іншого папірчика з якимись каракулями, окрім господаря. А що все це робилося дуже швидко, то Ярош, спочатку відстежуючи переселення усіх тих міштиґалків*, врешті махнув рукою і зайнявся гускою, яку спеціально для такої нагоди придбав учора на ринку. Він її спочатку обсмалив, потім вийняв усі нутрощі, перебрав їх і перемолов разом з намоченою булкою, додав смажену цибулю, подрібнену зелень, два сирі яйця і добре вимішав руками, потім гуску начинив і зашив гачкуватою голкою, яку йому подарував знайомий хірург.
— Як ви це вправно і швидко робите! — захоплено вигукнула Данка. — Я б із цим воловодилася півдня.
— Бо ви, мабуть, звикли усе робити старанно, а я отак — валь-паль, — засміявся Ярош. — Ручаюсь, що на смак це не вплине.
— Не сумніваюсь.
Після того, як гуска опинилася в братрурі*, Данка вийняла з торбинки кілька аркушів і попрохала подивитися на її переклади, вона переклала ще кілька віршів Люцилія. Ярош запропонував піти в кабінет, Марко махнув їм: «Ідіть, ідіть!», а сам увімкнув телевізор. Ярош відчував, як у нього тремтить голос, і не тільки голос, але й руки. Вони сіли біля столу, Ярош, намагаючись приховати хвилювання, втупився у текст. Данка перекладала досить вправно, намагаючись підбирати давні слова, щоб надати текстові своєрідного звучання. Ярош хотів зробити якесь зауваження, але відчув, що голос може його зрадити,
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Танґо смерті», після закриття браузера.