Читати книгу - "Московство"

й московське. Українські євреї розтлумачили москвинам, що доки вони не знищать, не змосковщать українського села, доти те джерело «мазепинства» постачатиме містам на місце розстріляних нові й нові українські національні творчі сили. А приплив української, селянської найздібнішої і найдіяльнішої молоді до міста, до вищої освіти став по 1917 р. таким великим, що Московщина побачила загрозу своєму пануванню в українському місті, а відтак і у всій Україні. Московщина зрозуміла, що втратить Україну назавжди, якщо не знищить якомога швидше українське село. Знавець цієї справи М. Хрущов офіційно на ХХ з’їзді КПРС зізнався, що Московщина не вивезла до Сибіру ВСЕ українське селянство ЛИШЕ тому, що то було понад її сили. Лише тому. Отже, вивозила частинами. Час квапив Московщину, бо нова українська інтелігенція росла і набиралася сил. І Московщина вирішила вигубити голодомором МІЛЬЙОНИ українських селян.

Року 1921 була в південно-східній Європі велика посуха. Зібрали там зерна лише 35% звичного врожаю. В Україні вже влітку 1921 року голодувало 8 мільйонів люду. Неврожай загрожував безхліб’ям і московським містам, отже, Московщина попросила капіталістичні США врятувати соціалізм. Московський нарком М. Літвінов на переговорах (3 серпня 1921 р.) з американською благодійною установою АРА просив допомагати ЛИШЕ голодному Поволжю, а про голодну Україну НЕ згадував. Вимагав від американців везти допомогу лише через Петербурзький порт, пояснюючи, що чорноморські порти та українські залізниці у кепському стані, бо не хотів, щоб американці побачили голод в Україні. Надійшло 146 тисяч пудів[370]. У Москві на чорному ринку продавали 1923–1925 рр. за скажені гроші багато американських продуктів з допомоги АРА. В Україні жило кілька мільйонів євреїв. Хоч вони і не голодували, проте американські євреї вимагали (через уряд США), щоб уряд СРСР дозволив АРА допомагати євреям в Україні. Московщина тоді пекуче потребувала позик від США і знала, що американські євреї-банкіри вирішуватимуть, дати чи ні. Москва дозволила двом представникам АРА Дж. Гетчісонові та А. Голдерові приїхати в Україну. Вивчати становище їм не дозволила, пояснюючи, що в Україні ніякого голоду НЕМА, а навпаки, Україна має надлишки зерна і надсилає голодному Поволжю[371]. Але А. Голдер був євреєм і від українських євреїв довідався про голод в Україні. АРА підписала (12 серпня 1921 р.) з урядом СРСР окрему угоду про допомогу голодним. Коли уповноважені АРА приїхали до Харкова (тоді столиці УРСР), то «уряд УРСР» пояснив їм, що УРСР є окремою державою, отже, та угода неправосильна в СРСР, і тому вони не мають права допомагати голодним в Україні, тим більше, що ніяких голодних в Україні НЕМА. Уповноважені побачили тисячі мерців на вулицях і зрозуміли, що справу вирішує Москва, а не Харків.

Українські емігранти, а також галичани подали голові Міжнародного Червоного Хреста — відомому Ф. Нансенові багато документів про голод в Україні. Справжній гуманіст, Ф. Нансен обурився з московського політичного людоморства і вимагав від уряду СРСР дозволити допомагати й Україні. Саме тоді європейські держави і США не визнавали уряду Леніна законним, а він гостро потребував позик, техніки, бо імперія стояла на межі господарської катастрофи. Уряд Леніна змушений був доводити європейцям та американцям свою культурність і людяність, отже, дозволити допомагати також Україні. Та поки Ф. Нансен виборов у московського уряду цей дозвіл, минуло 8 місяців. Дано дозвіл аж 10 січня 1922 р. Тоді АРА вже роздала в Поволжі майже все, що мала. Доки привезли нові вантажі з Америки, минуло ще кілька місяців. Так АРА почала допомагати Україні аж у квітні 1922 року, коли вже вимерло близько трьох мільйонів українців. Так свідчить сама АРА[372]. Поряд з АРА допомагали Поволжю місії Червоного Хреста шведського, датського та інших країн. Допомагати Україні їм рішуче ЗАБОРОНИЛА Москва. Допомагала Поволжю також і місія «Українського» Червоного Хреста, що її вислав туди харківський «уряд» саме тоді, коли мерли з голоду щодня тисячі українців, і ніяка служба харківського уряду їх НЕ рятувала. То гірше: уповноважені того «уряду» при АРА Артамонов та Баткінс всіляко ПЕРЕШКОДЖАЛИ АРА допомагати голодним робітникам у Донбасі, а лише дончанам, хоч ті НЕ голодували. Коли голодні українці нападали на їдальні та склади, вже сама АРА подбала, щоб про це написали часописи за кордоном. Тоді й часописи СРСР мусили писати про голод в Україні[373]. АРА давала харчі, одяг, ліки сиротам в Україні. Уряд УРСР усував управителів-українців від цієї справи, а призначав москвинів, які роздавали і продавали американські харчі «своїм», а українські діти вмирали з голоду[374].

В Московщині та північній Україні не було посухи, і рятуючись від смерті, голодні українці йшли туди з півдня по хліб. Московська влада поставила на всіх шляхах «заградительные отряды», які не пускали голодних на північ. А голодних москвинів з Поволжя пускали. Щобільше, Московщина привезла з Поволжя до північної України 80 тисяч московських дітей і роздала українським селянам, щоб ті їх годували, хоч саме тоді сотні тисяч українських дітей помирали з голоду в СУСІДНІХ повітах. Московський «Центральный комитет помощи голодным» у своєму звіті IV з’їздові Совєтов подає, що в УРСР зібрали 2531 тисяч тонн зерна — менше на 20% звичного врожаю, що становило на душу населення УРСР 63 кілограми, але в голодних областях — втричі менше. Вже восени 1921 р. у південній Україні поїли котів, собак. Харчувалися травою, корою. Вже тоді офіційно було записано 50 випадків людожерства. Голодувало 90% людності[375]. А вищезгаданий московський комітет забрав з України 2941 залізничний ешелон зерна і з того вислав у Поволжя 2763 ешелони, а в Україні роздав голодним лише 178, про що й доповідає у вищезгаданому звіті. Московська влада визнала офіційно південну Україну за голодну аж через 5 місяців голоду. А за цей час вивозила зерно. На Херсонщині, де голодувало 90% населення, СТЯГНУЛА 90% зернових поставок[376], забирала тоді, коли щодня вмирали тисячі людей з голоду[377], а всього Московщина забрала 1921 голодного року з голодної України 11 мільйонів тонн зерна[378]. Вищезгаданий «комитет» у своєму звіті пише: «…навіть в охоплених голодом губерніях здача зернових поставок йшла краще, ніж у неголодних губерніях». Чим пояснити це самогубство голодних українських селян? Звіт пояснює: «…після судів над ситими в Одесі, Києві, Харкові збір зернових поставок пішов значно краще». Наведемо ще свідчення безсторонього іноземця, голови АРА професора Н. Фішера: «Ні уряд СРСР, ні уряд УРСР не допомагали голодним в Україні. Щогірше, від літа 1921 р. до весни 1922 р. — отже, коли в