Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Поза часом 📚 - Українською

Читати книгу - "Поза часом"

371
0
28.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Поза часом" автора Хуліо Кортасар. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 73 74 75 ... 80
Перейти на сторінку:
Анабель. Я вдало зробив вигляд, начебто турбуюся про безпеку Анабель, котра, якщо запахне смаленим, не зможе сісти на пароплав й ушитися звідси, як це зробить він через три дні.

— Так, але вона мене попросила, — незворушно відказав Вільям. — Мені прикро через Маручу, а це найкращий спосіб залагодити справу.

Якщо йому вірити, вміст пляшечки не залишав жодних слідів, а це дивним чином у розумінні Вільяма відкидало будь-яку провину. Я відчув небезпеку й, намагаючись не пересолити, почав гнути своє. Мовляв, стосунки з Доллі не покращали й не погіршали з часу його останньої появи, звісно, Маручі все набридло, а бідолашна Анабель страждає через це. Справа не може мене не обходити, бо я перекладаю всім дівчатам листи, тож добре їх знаю, і все в такому дусі. Я дістав пляшку віскі, повісивши перед тим на двері табличку «Прийому немає» та зачинивши їх на ключ, і ми з Вільямом сіли пити й курити. Я оцінив його з першого погляду: примітивний, сентиментальний і небезпечний. Те, що я перекладав чутливі фрази Анабель, здавалося, надало мені престижу мало не сповідника; за другим келишком віскі я дізнався, що Вільям насправді закохався в Анабель і хоче врятувати її від такого життя, вивезти до Штатів через пару років, коли залагодить, як він сказав, деякі справи. Я не міг не взяти його сторону, не схвалити по-рицарськи його намірів, аби, спираючись на них, спробувати переконати Вільяма, що ніщо не може так зашкодити Анабель, як ця його затія з пляшечкою. Він із розумінням поставився до моїх аргументів, однак заявив, що Анабель не пробачить йому, якщо він її підведе, вирішить, нібито він слабак і скурвий син, а такого він нікому не подарує, навіть Анабель.

Підливши йому ще віскі, я скористався нагодою й виклав план, за яким він би мав у моїй особі спільника. Звісно, він віддасть Анабель пляшечку, але там буде чай або кока-кола; я зі свого боку триматиму його в курсі всіх подій, докладаючи власні аркуші до листів Анабель, які стосуватимуться лише їх двох, а тим часом взаємини між Доллі та Маручею, безперечно, залагодяться, бо їм набридне ворогувати. А коли ні — в чомусь я таки мав поступитися цим жовтим очам, що дедалі пильніше вдивлялися в мене — я напишу йому і він пришле або привезе справжню пляшечку, що ж до Анабель, вона, поза сумнівом, усе зрозуміє, а я візьму провину за обман на себе, так буде краще для всіх і таке інше.

— Окей, — мовив Вільям. Це вперше він так висловився, і в його вустах вислів не здався мені таким безглуздим, як тоді, коли його повторювали мої приятелі. В дверях ми потиснули один одному руки, змірявши мене довгим жовтим поглядом, він мовив: «Дякую за листи». Він сказав це у множині, отже думав про листи Анабель, а не про мій аркуш. Чому ж через цей вираз вдячності мені зробилося так кепсько, чому, залишившись на самоті, перш ніж зачинити контору й піти обідати, я вихилив ще один келишок віскі?


26 лютого


Письменники, яких я шаную, вміють мило іронізувати над мовою таких персонажів, як Анабель. Певна річ, це мене дуже потішає, однак у глибині душі така культурна зверхність видається мені підленькою, я теж міг би повторити чимало висловів Анабель чи брамника-іспанця й використати їх хоча б тут, коли вже пишу оповідання, — це простіше простого. Але в ті часи я радше порівнював подумки мову Анабель і Сусанни, що дозволяло роздягти їх навіть спритніше, ніж це робили мої руки, відкриваючи все, що було в них відкритого та прихованого, їхні вади та чесноти і справжню ціну кожної з них у цьому житті. Я ніколи не чув од Анабель слова «демократія», хоча вона, безперечно, чула або читала його двадцять разів на день, а от Сусанна вживала його з будьякої нагоди і завжди з чистим сумлінням власниці. Інтимні стосунки в Сусанни викликали асоціацію із її піхвою, тоді як Анабель казала «мушля» або «продухвина», останнє слово заворожувало мене, бо в ньому вчувалися «дух» і «провина». І ось я вже десять хвилин не можу зрушити з місця, ніяк не наважуся рухатися далі, доказати недоказане (залишилося небагато, але те, що залишилося, не дуже відповідає тому химерному задумові, який я збирався викласти на папері), одне слово, я цілий тиждень, як і слід було чекати, нічого не чув про Анабель, певно, вона весь час була з Вільямом, коли це одного дня з’явилася близько полудня, вбрана вочевидь у деякі з нейлонових подарунків Вільяма і з новою сумочкою зі шкіри якогось там звіра з Аляски — варто було глянути на неї о цій порі року й одразу ставало ще гарячіше. Вона прийшла сказати, що Вільям щойно відплив, але це не було для мене новиною, і що він привіз їй обіцяну річ (Анабель старанно уникала слова «пляшечка») і вона вже у Маручи.

Я не мав жодних підстав непокоїтися, однак слід було розіграти стурбованість і запитати, чи Маруча усвідомлює, як це жахливо, і все в такому дусі, тож Анабель пояснила, що змусила Маручу поклястися рідною матір’ю та пресвятою дівою Луханською [101], мовляв, тільки якщо Доллі знову візьметься за своє, і все в такому дусі. Мимохідь вона поцікавилася, що я думаю про її сумочку та нейлонові панчохи, і ми домовилися зустрітись у неї вдома наступного тижня, бо вона, мовляв, проводила full time [102] із Вільямом і тепер мала купу незалагоджених справ. Вона вже збиралася йти, коли раптом згадала:

— Знаєш, він такий гарний. Уявляєш, скільки коштувала йому ця сумочка? Я не хотіла нічого розповідати йому про тебе, але він сам увесь час торочив мені про листи, казав, що ти чудово передаєш почуття.

— Ага, — озвався я, не зовсім розуміючи, чого ця звістка не припала мені до душі.

— Ти тільки глянь, у неї подвійна застібка для безпеки, і взагалі. Зрештою я

1 ... 73 74 75 ... 80
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Поза часом», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Поза часом"