Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Рибалки 📚 - Українською

Читати книгу - "Рибалки"

177
0
28.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Рибалки" автора Chigozie Obioma. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 73 74 75 ... 87
Перейти на сторінку:
б нас питаннями, якби не присутність пастора, тепер тільки кинула зацікавлений погляд і легенько зітхнула.

— Рибалки! — загукав пастор Коллінз, щойно побачивши нас, і скинув руки в повітря.

— Сер, — хором відгукнулися ми з Обембе. — Доброго вечора, пасторе.

— Ehen, діти мої. Підійдіть та привітайте мене.

Він трохи встав, щоб потиснути нам руки. У нього була звичка тиснути руки всім, з ким він зустрічався, — навіть малим дітям — з певною і незвичною поштивістю й скромністю. Якось Ікенна сказав, що пастор зовсім не плохенький дурник, а скромний лиш тому, що є «заново народженим». Він був на кілька років старший за батька, але нижчий і міцніше збудований.

— Пасторе, коли ви прийшли? — спитав Обембе, блискаючи усмішкою й стаючи поруч із ним. Хоч ми й викинули сорочки на звалище за парканом, від мого брата пахло травою есан, потом і ще чимось. Від його запитання пасторове обличчя посвітлішало.

— Та вже довгенько сиджу, — відповів він. Пастор глянув на годинника, що сповз рукою на зап’ястя. — Прийшов, мабуть, о шостій, або ні, десь за п’ятнадцять шоста.

— Де це ваші сорочки? — здивовано спитала мати.

Я злякався. Ми не спланували оборону і навіть не подумали про неї, а сорочки викинули тільки тому, що їх заляпала кров Абулу, і ми увійшли до будинку в кедах і шортах.

— Це все спека, мамо, — трохи помовчавши, сказав Обембе. — Ми геть змокли від поту.

— А ще, — продовжувала вона, зводячись на ноги й уважно нас оглядаючи, — Бенджаміне, подивися на себе, чого це в тебе вся голова запорошена?

Усі очі звернулися до мене.

— Кажи, де ви були.

— Грали у футбол на полі коло школи, — відповів Обембе.

— Ой лишенько! — скрикнув пастор Коллінз. — Оті вже мені вуличні футболісти!

Девід почав знімати сорочку, чим відволік увагу матері.

— Чого це ти? — поцікавилася мати.

— Спека, спека, мамо. Мені теж жарко, — відповів він.

— Жарко, кажеш?

Він кивнув.

— Бене, увімкни йому вентилятора, — наказала мати, а пастор тільки засміявся. — І бігом ідіть обидва до ванної та добре вмийтеся!

— Ні, ні, дай мені, — закричав Девід. Він похапцем притягнув стільчика, приставив його до стіни, до якої був прикріплений умикач, заліз на стільця й повернув ручку за годинниковою стрілкою. Вентилятор ожив і зашумів.

Девід урятував нас, бо поки всі дивилися на нього, ми з братом вислизнули до своєї кімнати й замкнулися там. Хоч ми й перевдягли шорти навиворіт, щоб приховати плями від крові, я боявся, що мати, котра часто все з’ясовувала, коли ми щось були накоїли, і тут зрозуміла б геть усе, якби ми простояли перед нею на секунду довше.

Електрична лампа, яку ввімкнув мій брат, коли ми ввійшли до кімнати, змусила мене на мить зіщуритися.

— Бене, — сказав він, і його очі знову сповнилися радістю. — Ми це зробили. Ми помстилися за них — за Іке й Боджу.

Він знову захопив мене у теплі обійми, а я поклав голову на його плече й відчув гаряче бажання заплакати.

— Знаєш, що це значить? — сказав він тоді, відсунувшись трохи назад, але тримаючи мене за руки.

— Esan — відплата, — сказав він. — Я багато читав і знаю, що без цього наші брати ніколи б нам не пробачили, і ми ніколи не були б вільними.

Тоді він відвів очі від мене на підлогу. Я перевів очі туди, куди й він, і побачив ззаду на його лівій нозі кров. Я заплющив очі й кивнув, погоджуючись.

Потім ми запхалися удвох до ванної й обмилися з відерця, яке він поставив на куток ванни, час від часу зачерпуючи води великим кухлем і виливаючи на себе, щоб змити намилену піну. Хтось був поклав брусок мила у калюжку води, і воно розчинилося в ній, зменшившись удвічі від початкового розміру. Розважливо використовуючи мило, він спочатку натер ним волосся, а тоді, зливаючи воду на голову, обмив себе руками, розтираючи мильні патьоки по тілу. Безперестанку всміхаючись, він загорнувся у великого рушника, який ми з ним ділили. Коли я змінив його у ванні, в мене трусилися руки. Крилаті комахи, котрі набилися всередину через дірку в сітці, що висіла за жалюзі ванного віконця, аби витися навколо лампи, повзали по стінах ванної, а ті, котрі вже втратили крила, лежали в плафоні комашиною липкою масою. Щоб стримати свої буйні думки, я спробував зосередити увагу на комахах, але не зміг. Мене оповило відчуття якогось кошмарного страху, і коли я спробував облитися водою, пластиковий кухоль випав з моєї руки й тріснув.

— Ох, Бене, Бене, — сказав Обембе, ступаючи до мене. Він вирівняв мої плечі своїми руками: — Бене, глянь мені в очі, — сказав він.

Я не зміг, тож він підніс руки до моєї голови й підняв її, щоб мій погляд зустрівся з його.

— Ти боїшся? — спитав він.

Я кивнув.

— Чому, Бене, чому? Ati gba esan — Ми здобули розплату. Чому ж, чому, рибалко Бен, ти боїшся?

— Солдати, — спромігся вимовити я. — Я боюся їх.

— Чому, що вони можуть зробити?

— Я боюся, що солдати прийдуть і вб’ють нас — усіх нас.

— Ш-ш-ш, не кричи так, — сказав він. Я й не розумів, що говорив у повний голос. — Слухай, Бене, солдати нас не вб’ють. Вони нас не знають, тож і не вб’ють. Навіть не думай такого. Вони не знають ані де ми, ані хто ми. Вони ж не бачили, як ти сюди прийшов, хіба не так?

Я похитав головою.

— То чого ж ти боїшся? Нема чого страшитися. Слухай, дні всихають, як їжа, як риба, як мертві тіла. Ця ніч теж усохне, і ти все забудеш. Чуєш, ти все забудеш. З нами, — він розмашисто похитав головою, — нічого не трапиться. Ніхто нас не зачепить. Завтра повернеться батько й

1 ... 73 74 75 ... 87
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Рибалки», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Рибалки"