Читати книгу - "Мир хатам, війна палацам"

— Ну, то як? — вже нетерпляче запитав Омеляненко. — Чи до вечора перед тобою стовбичити? Не такий вже й хазяїн! Бігати за тобою не будемо. Так просто, як до всіх людей говоримо, які землю мають. Бо ж за земельний інтерес…

— А! — Оксентій вдарив руками в поли: слова «за земельний інтерес» подіяли на нього магічно. — Давай, Григоре, твого олівця!

— Омельку! — гукнув Омеляненко. — Підставляй аналой!

Дядьки довкола знову поштиво захихикали: штукар був з Григора Омеляненка! То «стола» підставляй, то «налой»! Олівець був короткий, списаний, між шкарубких пальців погано й держався. Оксентій, буркочучи, послинив його. Писати взагалі було незручно: вітром загинало папір. Омелькові плечі ходили ходором, — на літері «ч» вискочив хвіст угору, але кінець кінцем Оксентієві пощастило вивести «Нечипорук Оксентій» і поставити хреста. Ставити хрест, раз Оксентій вмів підписуватися, не було потрібно, але Оксентій завжди розписувався тільки так — з хрестом: для правди й совісті. Хрест, він же від Бога — і нічого проти нього не скажеш.

— Ну от! — зразу й прийняв папера Омеляненко, не давши Оксентієві помилуватися з свого розпису, і загукав: — Пилипе Яковичу, Пилипе Яковичу! А йдіть–но сюди! Впишіться і ви у нашу мужицьку спілку. Драстуйте вам!

Бричка з управителем Савранським, старшиною та головою волосного земельного комітету, якраз вирівнялась з гуртком статечних дядьків. Управитель Савранський зняв до дядьків капелюха і покивав головою: зажди, мовляв, от впораюся з справами, тоді…

А Оксентій тупцював на місці, то блід, то червонів — тяжко переживаючи акт свого самовизначення. Чи ж до ладу він учинив, що вписався, чи, може, не треба було вписуватись?

— Добре зробили, батьку! — шепотів йому на вухо Софрон. — Он, дивіться, і самі Пилип Якович впишуться…

— Тьху! — розсердився Оксентій. — А ти мені не шепочи! Що я тобі — дівка під вишенькою? Сам знаю, що добре, що зле. Савранський! Йому добре скрізь уписуватись! Не наріжуть, так своєї — сорок десятин! Коли б і його сорок між людей поділити, то на десять дворів вистачило б…

Оксентій сердився б далі, бо на серці в нього залишився неспокій, та тут загукали: «тихо, увага!» — старшина махнув з брички шапкою, подаючи знак, що зараз буде до діла.

На вигоні стало тихо, як у церкві, всі посунули ближче, окремі гуртки майже зійшлися, взявши бричку в тісне кільце. Підступила ближче й жіноцька облога з дітьми.

— Люди добрі! — гукнув старшина. — Громадяни!

Та почати йому не дали: від села раптом почувся якийсь крик — і всі голови враз повернулися туди.

Гукав і зчиняв ґвалт одним–один чоловік, але цього чоловіка знали всі.

То був матрос на поправці після поранення Тимофій Гречка — Оксентіїв сусіда на двох чиншових при матері, жінці та малечі, — нічого, гарний чоловік, акуратний господар, дарма що в нужді. От тільки після фронту почав надміру заливати за свою смугасту тільняшку.

Матрос Тимофій Гречка поспішав від села, розмахував червоним прапором і притому репетував:

— А! Паразити! Контра! Душа із вас геть! Протестую!

— Нажлуктався вже, — докірливо констатували дядьки. — Ще й, глядіть, знамено поцупив із волості!

— Сором який! — непохвально захитали головами в жіноцькому колі. — Отаке зробила війна з чоловіком! Сердешна Ганна, бідолашні дітлахи — проп'є Тимофій останнє… — Жінки, коли Тимофій з своїм прапором пробивався крізь їх облогу, спробували навіть перейняти його.

— Протестую! — репетував Тимофій Гречка. Очі йому горіли, безкозирка збилася на потилицю, чорний чуб звісився через око мало не до губи, велика сережка в лівому вусі, на манір місяця–молодика на першій чверті, теліпалася і подзвонювала. — Ім'ям революційної совісті і закону протестую!

— Тимофію! — начальницьким голосом гукнув старшина. — Ти перед людьми свого характеру не показуй! Іди проспись! Тут обчеське діло: громада, сход. А ти…

— Протестую! — Просто з ходу Тимофій стрибнув на передок і змахнув прапором перед усіма. — Протестую проти революційного беззаконня! Який–такий сход, коли без прапора революції? За що боролись? Вимагаю рішати діло під сінню штандарта революції! Ім'ям совісті і закону!